Любов’ю до України натхненний
Володимир Сірко
100 років від дня народження поета-пісняра
Сокальщини
Істинному
патріоту, людині непохитної волі та міцного духу Володимиру Йосиповичу Сірку в 2022 році
виповнилося б 100 років. На жаль,
сокальський поет- пісняр не дожив до цих літ та пам’ять про себе залишив у пісенниках та
численних збірках віршів.
Володимир
Сірко був поетом-бунтарем, який будив почуття гідності і справедливості,
непримиренності до зла і фальші.
Почав
друкувати свої твори в 1990 році на
сторінках районного часопису «Голос з-над Бугу», згодом в альманахах «Біль»,
«Провесінь», збірці літераторів Сокальщини «Сокальщина літературна», «Соколиний
край». Гама патріотичних і ліричних творів забарвлена щемливою любов’ю до
України, вболіванням за її долю та вірою в гідне майбутнє . Як політв’язень
сталінських таборів писав про нескорених, звитягу повстанців. Перші збірки його
поезій «На стежині до волі»(1993 р.) і «Під сяйвом свободи»(2003) вийшли друком
в Сокалі.
В. Сірко займав посаду заступника голови
Сокальського районного літературно-мистецького об’єднання «Колос», входив до редакційної колегії
альманаху «Соколиний край». Його активна громадська позиція відобразилась у
творах і спонукала реагувати на події в Україні. Присвячував вірші видатним
постатям, відомим особистостям Сокальщини, багато посвят друзям і своїй дружині
Марії – чарівній сокальчанці, яку зустрів на засланні.
Народився
Володимир Йосипович Сірко 27 березня 1922 року в с. Томашівці Калуського
повіту, нині Івано-Франківської області. На плечі 14-літнього хлопця лягла опіка над сім’єю. Важка праця, нестатки
гартували його мужній характер, водночас пускала парость лірична душа. Бриніла
поезією в нім любов до рідної землі, чудової природи, українського народу з
його традиціями й звичаями, духовними цінностями.
У часи Великої Вітчизняної війни його вивозили
до Німеччини, та він утік з поїзда і приєднався до борців за волю України. З
1942 року був у підпіллі, а в 1947-му арештований енкаведистами та висланий в
Заполяр’я. Переживання й тугу виливає в поезії 1947 року «Люба нене»:
О, рідна мамо! Люба
нене!
Приходь хоча вві
сні до мене…
Тут злі чекісти,
як вампіри
П’ють кров
людську щодня без міри
Вони так і не зустрілись в дорослому житті
поета. Свій біль висловив у вірші «На маминій могилі»
З неволі йду, прибіг
тобі вклонитись,
А ти матусю, у
сирій землі
Як кривді з
болем слізьми розчинитись?
В тім трунку
гинули б сатрапи злі.
Дві матері у
мене дуже милі :
І ти, і Україна
золота.
В чужій землі ти
вже лежиш в могилі,
А другу ще не
знято із хреста.
(1957
р. Караганда)
До яких би тем не звертався, усі його твори
пронизані почуттям невичерпної любові до рідного краю, свого народу, його пісні
і мови. Співцем Соколиного краю назвали поета-пісняра Володимира Сірка.
Освідченням у любові стали пісні: «Коханий Сокаль», «Над Бугом», «Забузький
вальс», «Рідний край молодіє». Оспівав він борців Сокальщини – «Пісня про Івана
– «Легенду», «Пісня про Сидора – «Шелеста», «Могили героїв», «Сльоза історії» і
ще багато його творів – як дань пам’яті і шани борцям за волю України і
сучасним її захисникам:
Жертовність їхня доблесна
З людським горем злита
Героїзму й слави їх , вже не осквернити.
Вітчизно! Тобі життя клялись посвятити…(«Сльоза історії»)
Ще розіб’ються
тьми окови
І проясниться
суть речей,
Хай пломеніє Ваше
слово
Бо Ви – душею
Прометей!
Володимиру Сірку
посвята
( Любов
Бенедишин)
Співпраця поета Володимира Сірка з
композиторами Львівщини та Соколиного краю, зокрема з І. Даликом, З. Сковроном, Є. Заставним, О.
Пенюк Я. Кортком та іншими, мала своє відображення в пісенниках:
«Народ
волю здобув» (2005), «Крокуй, Україно!»(2009), збірка дитячих пісень –
«Посміхнися, Україно!». Їх пісні звучали
на різних імпрезах і не лише на сценах
Сокальщини. Найбільш плідним був тандем з Євгеном Заставним, який відчував
стремління, дух і настрій автора. Пісні написані ними сповнені патріотизмом,
вістрям нескореності, оптимізму і надії. Насущними звучать тепер його слова:
Довершуй, нене
перемогу, вплети ще в мову цвіт калини…
Пройшла знущань
страшну дорогу, тепер твій славень світом лине!
…Не роз’єднають
Схід і Захід ворожі сили…, не зуміють,
Бо жити нас під
одним дахом зовуть завітні предків мрії.
(«Утверджуй себе, Україно!»)
24
жовтня 2012 року поета не стало. Похований на Сокальському кладовищі.
Не забуваймо борців за волю України, які пломеніли
любов’ю до неї і свій талант сповна віддавали рідній країні, її народу.
Підготувала Катерина Панчишин
Редактор Галина Хорташко