Колиска древніх літ - Сокаль
(до 600 річчя з часу надання м. Сокаль магдебурзького права)
Магдебурзьке право
- феодальне міське право, за яким міста звільнялися від управління й суду
феодалів. Воно закріплювало право міських станів - купців, міщан, ремісників,
встановлювало порядок обрання і функції органів самоврядування, регулювало
торгівлю, опіку, успадкування, визначало покарання за окремі види злочинів.
Назва права походить від саксонського
міста Магдебург, хартія якого на самоврядування була зразком для одержання
привілеїв такого роду. Найдавнішою серед магдебурзьких актів була грамота
архієпископа Віхмана 1188 року.
Сокаль вперше згадується у документах 1098
року як Всеволож. Перша згадка під сучасною назвою датована 1377 роком як одне
із міст Белзького князівства. Перші історичні згадки про Сокаль пов’язані з
періодом, коли західні землі Київської Русі перебували під владою мазовецьких
князів. Сокаль вперше згадується в історичних джерелах від 1411 року у
привілеї, виданому того року князем Зимовитом місту Буську, зазначається: у
Сокалі 15 серпня 1411 року Зимовит, князь мазовецький, дає Миколі Шеретові
«війтівство в Буську на праві магдебурзькому», В 1424 році той же князь Зимовит
видав привілей про переведення Сокаля із староруського права міського
самоврядування на магдебурзьке й продав війтівство в ньому разом з чотирма
ланами (близько 120 моргів) землі, лазнею та половиною різницьких, пекарських і
шевських яток якомусь краківському міщанинові Миколі Шональсу за 150 гривен.
Переведення Сокаля на магдебурзьке право мало на меті підтримати в міському
самоуправлінні шляхетсько - католицькі елементи.
Воно дозволяло осілим тут міщанам рубати в
навколишніх лісах дерева на будівельний матеріал і на дрова, ловити вудкою рибу
в Бузі, але за умови, щоб в околиці однієї милі від міста не було жодної
корчми.
Напевне, вже тоді Сокаль був помітним
укріпленим містом, розташованим на лівому березі Західного Бугу. Він мало чим
відрізнявся від інших феодальних міст того часу. В центрі Сокалю височіли мури
замку. Міщани повинні були годувати гарнізон замку, постачати для нього зброю,
одяг, паливо, безкоштовно ремонтувати шляхи. Різного роду феодальні повинності,
в тому числі і ярмаркове, шляхове, мостове мито, тобто праця тисяч людей,— все
це йшло до замку. Серед міщан тодішнього Сокалю переважала біднота. В королівських
реєстраціях такі люди значаться як комірники, паркетники, гультяї (неосілі
селяни). Крім замку, сокальські міщани примушені були сплачувати різні податки
міському самоврядуванню (ратуші). Злиденним було життя і передміщан — прошарку
міської бідноти, що мешкала на околиці міста.
Кільце стін не давало місту можливості
розростатися в ширину. Проте поступово навколо цих стін виникали передмістя.
Сокаль не мав повного самоврядування, хоч
йому й було надане магдебурзьке право. Управління було поділене між містом і
представниками князівської влади. Постійна боротьба між містом і феодалом мала
певний вплив на специфіку міського самоврядування. На чолі всієї влади в місті
офіційно стояв феодал, представник мазовецьких князів. Верховним органом
міського управління була міська рада, очолювана бургомістром. Місто мало право
щороку обирати бургомістра, лавників і двох «райців» — католиків і православних.
Коли 1424 році Сокаль отримав Магдебурзьке
право, а у 1462 році навколо нього утворено Сокальське староство, до якого
увійшли такі села як Старгород, Угринів, Варяж, Скоморохи, Тартаків, Спасів,
Переспа, Зубків, Шпиколоси та чимало інших. Однак, вже 1519 року відбулась
сумнозвісна битва під Сокалем в ході якої війська Костянтина Острозького
зазнали поразки від татар, а саме місто було повністю знищено.
Але, татарське спустошення не припинило
існування міста. Вцілілі мешканці Сокаля закладають нове місто, уже на правому
березі Бугу, який вважався більш неприступним для татар, ніж лівий, на якому і
знаходилось старе місто. Хоча, як засвідчила подальша історія, зміна берегів не
дуже вберегла Сокаль від подальших татарських набігів, та все ж місто
продовжувало існувати. А вже в 1594 році знову увійшло в історію як місце
остаточного рішення православних єпископів йти на унію з Римом.
У XV-XVIIІ ст. Сокаль належав до Белзького
воєводства і був центром староства.
У другій половині XVII–XVIIІ ст. місто
переживає занепад, і лише після входження його до складу Австрії (Сокаль із
навколишніми селами став називатися дистриктом) починає поступово
відроджуватися.
На початку XIX століття в Сокалі існувало
ряд майстерень. Так, в 1811 році австрійські власті зареєстрували тут такі
кустарні промисли: майстерню для дублення шкіри, гуральню, на якій працювало 12
робітників, ткальню з 7 робітниками по виготовленню шовкових тканин, ткальню з
10 робітниками по виготовленню полотна. Діяла також гончарна майстерня з 7
робітниками, миловарня, позументна майстерня.
Магдебурське право було скасовано у Києві в 1835 році. Воно, як і в інших містах Галичини, анулювало, перш за все, існуючу місцеву самоуправу, мало відверто виражений антиукраїнський характер і не відповідало поглядам та життєвим потребам корінного сокальського міщанства. Крім того, магдебурзьке право запобігало упадку міст, сприяло розвитку торгівлі, проте супроводжувалося посиленням позицій іноземців, які масово поселялися на території Сокаля і деяких інших міст й добивалися обмеження національних, релігійних і соціальних прав українців.
Використані матеріали:
1. Вашків
І. Початок експансії /І. Вашків // Сокаль і Прибужжя (1377-2000):
історико-краєзнав. нарис. - : Каменяр, 2000.- с.11-13.
2. Голубець
М. З історії міста Сокаля /Микола Голубець /Надбужанщина: істор.-мемуар. зб. т.1.
– Нью-Йорк – Париж – Сидней – Торонто: Об’єднання Надбужанців, 1986. – с.166.
3. Черкас
Б.В. Сокальська битва 1519 [Електронний ресурс] URL: http://www.history.org.ua/?termin=Sokalska_bytva_1519 (останній
перегляд: 06.03.2024)
4. Міста
і села України: Сокаль [Електронний ресурс].- Електрон. текст. дані.- Режим
доступу: http://historytv.at.ua/index/sokal/0-686
