Любов’ю до України
натхненний
Володимир Сірко
100 років від дня народження поета-пісняра
Сокальщини
(27.03.1922 - 24.10.2012)
Істинному
патріоту, людині непохитної волі та міцного духу Володимиру Йосиповичу Сірку в 2022 році
виповнилося б 100 років. На жаль,
сокальський поет- пісняр не дожив до цих літ та пам’ять про себе залишив у пісенниках та
численних збірках віршів.
Володимир
Сірко був поетом-бунтарем, який будив почуття гідності і справедливості,
непримиренності до зла і фальші.
Почав
друкувати свої твори в 1990 році на
сторінках районного часопису «Голос з-над Бугу», згодом в альманахах «Біль»,
«Провесінь», збірці літераторів Сокальщини «Сокальщина літературна», «Соколиний
край». Гама патріотичних і ліричних творів забарвлена щемливою любов’ю до
України, вболіванням за її долю та вірою в гідне майбутнє . Як політв’язень
сталінських таборів писав про нескорених, звитягу повстанців. Перші збірки його
поезій «На стежині до волі»(1993 р.) і «Під сяйвом свободи»(2003) вийшли друком
в Сокалі.
В. Сірко займав посаду заступника голови
Сокальського районного літературно-мистецького об’єднання «Колос», входив до редакційної колегії
альманаху «Соколиний край». Його активна громадська позиція відобразилась у
творах і спонукала реагувати на події в Україні. Присвячував вірші видатним
постатям, відомим особистостям Сокальщини, багато посвят друзям і своїй дружині
Марії – чарівній сокальчанці, яку зустрів на засланні.
Народився
Володимир Йосипович Сірко 27 березня 1922 року в с. Томашівці Калуського
повіту, нині Івано-Франківської області. На плечі 14-літнього хлопця лягла опіка над сім’єю. Важка праця, нестатки
гартували його мужній характер, водночас пускала парость лірична душа. Бриніла
поезією в нім любов до рідної землі, чудової природи, українського народу з
його традиціями й звичаями, духовними цінностями.
У часи Великої Вітчизняної війни його вивозили
до Німеччини, та він утік з поїзда і приєднався до борців за волю України. З
1942 року був у підпіллі, а в 1947-му арештований енкаведистами та висланий в
Заполяр’я. Переживання й тугу виливає в поезії 1947 року «Люба нене»:
О, рідна мамо! Люба
нене!
Приходь хоча вві
сні до мене…
Тут злі чекісти,
як вампіри
П’ють кров
людську щодня без міри
Вони так і не зустрілись в дорослому житті
поета. Свій біль висловив у вірші «На маминій могилі»
З неволі йду, прибіг
тобі вклонитись,
А ти матусю, у
сирій землі
Як кривді з
болем слізьми розчинитись?
В тім трунку
гинули б сатрапи злі.
Дві матері у
мене дуже милі :
І ти, і Україна
золота.
В чужій землі ти
вже лежиш в могилі,
А другу ще не
знято із хреста.
(1957
р. Караганда)
До яких би тем не звертався, усі його твори
пронизані почуттям невичерпної любові до рідного краю, свого народу, його пісні
і мови. Співцем Соколиного краю назвали поета-пісняра Володимира Сірка.
Освідченням у любові стали пісні: «Коханий Сокаль», «Над Бугом», «Забузький
вальс», «Рідний край молодіє». Оспівав він борців Сокальщини – «Пісня про Івана
– «Легенду», «Пісня про Сидора – «Шелеста», «Могили героїв», «Сльоза історії» і
ще багато його творів – як дань пам’яті і шани борцям за волю України і
сучасним її захисникам:
Жертовність
їхня доблесна
З
людським горем злита
Героїзму
й слави їх , вже не осквернити.
Вітчизно!
Тобі життя клялись посвятити…(«Сльоза
історії»)
Його Слово як зброя, як заклик, дороговказ і
заповіт, засторога, яка стосується і сьогодення:
Ще розіб’ються
тьми окови
І проясниться
суть речей,
Хай пломеніє Ваше
слово
Бо Ви – душею
Прометей!
Володимиру Сірку
посвята
( Любов
Бенедишин)
Співпраця поета Володимира Сірка з
композиторами Львівщини та Соколиного краю, зокрема з І. Даликом, З. Сковроном, Є. Заставним, О.
Пенюк Я. Кортком та іншими, мала своє відображення в пісенниках:
«Народ
волю здобув» (2005), «Крокуй, Україно!»(2009), збірка дитячих пісень –
«Посміхнися, Україно!». Їх пісні звучали
на різних імпрезах і не лише на сценах
Сокальщини. Найбільш плідним був тандем з Євгеном Заставним, який відчував
стремління, дух і настрій автора. Пісні написані ними сповнені патріотизмом,
вістрям нескореності, оптимізму і надії. Насущними звучать тепер його слова:
Довершуй, нене
перемогу, вплети ще в мову цвіт калини…
Пройшла знущань
страшну дорогу, тепер твій славень світом лине!
…Не роз’єднають
Схід і Захід ворожі сили…, не зуміють,
Бо жити нас під
одним дахом зовуть завітні предків мрії.
(«Утверджуй себе, Україно!»)
Володимир Сірко в 2003 році був нагороджений
медаллю «Захисник Вітчизни», а в 2005році знаком «Хрест Звитяги».
24
жовтня 2012 року поета не стало. Похований на Сокальському кладовищі.
Не забуваймо борців за волю України, які пломеніли
любов’ю до неї і свій талант сповна віддавали рідній країні, її народу.
Підготувала
Катерина Панчишин
Редактор Галина Хорташко
