Знайомтесь! Ольга Яворська- сучасна українська письменниця, патріотка своєї країни, яка глибоко переживає за долю рідного народу, за українську державу.
Ольга Яворська – письменниця незвичайна. Її творчість –це проповідь людяності, справедливості, милосердя.
Хоч би про що писала у своїй прозі, поезії чи щоденниках, всюди світиться чиста душа українства. Правдивість доль людських відкривають історичне тло життя народу.
Вертаюсь сто разів у світ п’янкої тиші
Бо інші всі світи до гіркоти чужі.
Тут істина життя, тут пам’ять пише вірші,
Тут грають почуття на клавішах душі.
(О. Яворська «На клавішах душі»)
Ольга Яворська народилася 21 квітня 1954
року на Тернопільщині. Почала писати вірші ще у шкільні роки. Тепер вона автор
більше 30 книг поезій та прозових творів. Пише проблемні статті, нариси,
критичні огляди та книги для дітей. Друкується в альманахах, часописах,
всеукраїнських газетах, є співавтором ряду антологій. Член Національної Спілки Письменників України з 1997 року. Лавреат літературних премій, серед них премія
ім. Івана Франка, Ірини Вільде, Леся Мартовича, Лавреат конкурсу «Коронація
слова» (2014), «Крилатий Лев» (2017).
Ольга Яворська –
письменниця незвичайна. Її творчість –це проповідь людяності, справедливості,
милосердя.
Хоч би про що писала у своїй прозі, поезії чи щоденниках, всюди
світиться чиста душа українства: етичне в естетичному, навіть проза в неї
поетична. Правдивість доль людських відкривають історичне тло життя народу.
Твори Ольги Яворської пронизані глибоким патріотизмом і світлом
євангелійських істин. Бо не може бути справжнього патріотизму без справжньої
віри в Бога. Сповідуючи заповідь Христа – «Немає більшої любові за ту любов, як
хто душу свою покладе за друзів своїх» - значить і за народ свій, за Вітчизну
свою.
У книзі «Неспалима смерека», яка стала дипломантом літературного конкурсу «Крилатий Лев», розповідається про долю української жінки Меланії Параскевич. Вона витримала всі тортури більшовицьких катівень, усі удари долі, стала взірцем незнищенності українського патріотизму. Крізь сталінські табори і тюрми, переслідування і гоніння, гіркі втрати, любов і поневіряння, постав непоборний дух спротиву в боротьбі за волю України та власну гідність. Ця книга, як і попередня – роман про УПА «На чужих вітрах» - славний пам’ятник борцям, які віддали свої життя за свободу України.
Для авторки головним є зміст вірша, його
здатність захопити читача і озватися відлунням в його душі, спрямувати її на
творення добра у цьому жорстокому, але ж єдиному світі. Місце людини у світі й
усесвіті – жити згідно з Господніми заповітами, вірити й прагнути, творити і
любити – означає мати моральний стрижень і сенс життя.
Поможи мені Боже,
зробити хоть щось для народу,
Бо навіщо життя,
якщо даром воно пропаде?
Чого варта душа,
що не служить ідеї Свободи,
Що не мучиться
болем в цей важкий, затуманений день.
Авторка не може стояти осторонь трагічних подій на сході України, війни нав'язаної нам Росією, не лише гібридної, а й фізично кровавої, з численними важкими втратами, коли «Свій біль прийме чиясь страждальна мати, втамує плач і прокляне Москву…». Що може бути трагічніше від втрати батьками дітей, дітям – батьків.
Сльоза печалі чиста, прозора як живиця, якою плачуть дерева. Ця її живиця - сльоза людського серця, думок світлих, і душі натхненної, а ще щира сльоза за втраченими світлими людьми яких не вернути, та потрібно зберегти їх імена в нашій пам'яті. Вірші- посвяти Тарасу Шевченку, Лесі Українці, Віті Вітер і Євгенії Божик, Василю Стусу і Василю Симоненку, Івану Миколайчуку, Катерині Білокур, Гнатюку і ще багатьом славним українцям та чудовій Україні, рідним місцям сповнені любов'ю до української ментальності.
Настурція,
магнолія, блавати
Рятують душу від
німих тортур,
Бо в тому
сяйві Україна-мати
З очима Катерини
Білокур
Сльоза-живиця має здатність бути щирою молитвою за рідний край в ім'я його спасіння, перемогти жорстокість та зневіру, і як сльоза дитини що може оновити світ. Ця книжка й про себе та своє ставлення до світу:
«Мені в житті
пощастило відчути тепло метафор,
Торкнутися серцем
неба і вирватись з кола смерті.
Біля вогню
зігрітись , що з глини випалює фарфор,
Почути слова
високі, яких із душі не стерти.
Пройтися по тому
полю де час откровення сіє,
Де сонце ховає
усміх в пелюстці найменшої квітки.
Зустрітися з
вітром надії, який безперервно віє…»
Публікації про твори Ольги Яворської:
Гаврилюк Н. Щоб воля справді волею була: книга поезій О. Яворської «Сльоза-живиця» /Н. Гаврилюк //Дзвін.- 2019.- № 4.- С.225-226.
Грущак А. Чужі вітри у нашій долі: /про роман О. Яворської/ //Дзвін.- 2017.- № 5.- С.224-226.
Дячишин Б. Сила животворчої сльози: про збірку поезій О. Яворської «Сльоза-живиця» /Богдан Дячишин //Слово Просвіти.- 2018.- 14-20 черв.- С.12.
Литвинчук Л. Неспалимість смерекового духу: кн. О. Яворської «Неспалима смерека» /Людмила Литвинчук //Літ. Україна.- 14 черв.- С.13.; //Слово Просвіти.- 2018.- 14-20 черв.- С.12.
Мориквас Н. «Щоденник болю і тривоги»: Ольги Яворської /Н. Мориквас //Слово Просвіти.- 2017.- 17-23 серп.- С.8.
Фарина І. Виростає справжність з болю і тривоги //Дзвін.- 2016.- № 9-10.- С.282-284.
Фарина І. Оживила задля майбуття: Ольга Яворська //Слово Просвіти.- 2016.- 4-10 серп.- С.16.
Чепурко Б. Сльоза живиця: /поезія Ольги Яворської/ //Дзвін.- 2020.- № 2.- С.209-211.
Рекомендовані книги і публікації є в стінах Сокальської центральної публічної бібліотеки. Запрошуємо до читання!