Іван Сич – «Касіян»:

І словом і зброєю служив Україні

Іван Сич – «Касіян» - воїн УПА нагороджений Хрестом звитяги, націоналіст, який понад усе любив Україну, за неї боровся впродовж всього життя. Був політв’язнем польських тюрем, активним громадським діячем і літератором.

Народився Іван Сич 17 січня 1924 року в селі Войславичі Сокальського повіту на межі Галичини, Холмщини та Волині. Нині це село Червоноградського району на Львівщині. П’ятнадцятирічним юнаком став членом юнацької організації ОУН в рідному селі, яка нараховувала у цей період вже 70 членів, в лютому 1940 року в м. Белз був на з’їзді цієї організації . Восени 1943 року вступив до Української Народної Самооборони – військової формації українського Руху опору, що боронила від нападів польських шовіністів ближні села.

У липні 1944 року  з кількома односельчанами приєднався до лав УПА, та потрапив до сотні Івана Крупи - «Романа» (про цього вправного офіцера-сотенного, який дбав за кожного повстанця, як міг беріг їх життя, захоплено згадував пізніше у своїх спогадах). Наприкінці серпня 1944 року двадцятирічний стрілець "Касіян" брав участь у рейді новосформованого куреня Української Повстанської Армії "Гайдамаки". Йшовши через Західний Буг на вишкіл у волинські ліси, повстанці потрапили в оточення загонів НКВС. Після кількаденних боїв курінь розбили, сотня «Касіяна» вирвалася з оточення і повернулась додому, де залишились рідні, дружина Марія із синами Омеляном та Володимиром. Пізніше виявилося, що командир куреня УПА Василь Левочко -"Юрченко" – окружний референт ОУН Холмщини – завербований агент НКВС. У серпні 1945 року упівці його ліквідували. Іван Сич продовжив підпільну діяльність в організаційній сітці ОУН на своїх теренах. Відомий його вислів:

«Такої партизанки, як наша українська, світ не знав. Не мати своєї держави, своїх фабрик – ніхто жодної помочі не давав, ані їдного патрона. Навіть словом добрим нас не підперли. Пощадити не було як себе. Треба було бити москаля» Зброю приходилось здобувати в боях, то була німецька і радянська, а харчі – народні.

 Під час облави солдатів Війська Польського в січні 1946 року його схопили у рідному селі Войславичі. Утримували в тюрмах Варяжа, Грубишева, Холма, де були жорстокі допити, тортури. Багатьох українських хлопців закатували, та й Іван не сподівався вижити. Засуджений військовим судом у Любліні до 15 років ув’язнення за участь в національно - визвольній боротьбі УПА, покарання відбував в тюрмах Любліна та Щецина. Вийшов на волю 1956 року. Після звільнення проживав у Польщі.

Після розставання з дружиною, яка залишилася в Україні, Іван Сич у Польщі одружився вдруге. Виростив двох доньок. Але життя з полькою не склалося. Після розлучення 1987-го він повернувся до ще радянської України, як польський громадянин. Замешкав у Сокалі Львівської області. Працював на заводі хімічного волокна. Одружився з медсестрою Валентиною. У 1990 -х роках вони разом брали активну участь у національному відродженні: займалися перепохованням загиблих упівців, освяченням їхніх могил, відновлювали криївки.

Пан Іван часто відвідував школи, де розповідав школярам про боротьбу УПА. Розуміючи наскільки важливо передати пам’ять і досвід боротьби наступним поколінням, бо на засадах своєї історії, свого минулого будується майбутнє своєї країни. Іван Сич власним коштом видав книгу спогадів "Трагічне і правдиве", яку подарував школі і бібліотеці рідного села. Це був не перший його досвід створення мемуарів. Ще живучи в Польщі, 1986 року він надіслав рукопис до Українського архіву у Варшаві. В книзі описані події, які відбувалися в нашому краї в 20 - 40 роках минулого століття, про село Войславичі і долі людей. Друкувались його дописи, спогади на шпальтах районного часопису «Голос з-над Бугу». В останні роки його життя, проєкт «Локальна історія», записав з ним кілька інтерв’ю. Іван Сич твердо вірив в гідне майбутнє України і що буде вона такою, про яку мріяли покоління українських патріотів – величною і славною.

Розпочата в 2014 році  війна проти України, москалями з якими він відважно боровся, відгукнулася болем в його серці. З тривогою стежив за останніми зведеннями з російсько-українського фронту. Записав «Звернення стрільця УПА Івана Сича – «Касіяна» до українських військових. З кожної пенсії перераховував кошти на потреби українського війська. А у снах - воював з кгбістами,  відбивався від "кракусів" – так він називав польських бойовиків, які нападали на українські села Холмщини. Минуле не відпускало його до кінця життя.

За ті майже тридцять років, відколи повернувся на Батьківщину встиг зробити багато. Був небайдужий до того, на якому ідейно - історичному фундаменті будується держава Україна. Ідеї українського націоналіста були його єством. Відважний і запальний, твердий у своїх намірах і переконаннях, твердий у вірі в перемогу української нації з її найбільшим ворогом. Усвідомлював, що в боротьбі здобувається воля України, яку любив понад усе. Протягом свого довгого і нелегкого життєвого шляху жертовно служив Україні. Помер стрілець "Касіян" на Різдво 8 січня 2017-го, маючи 93 роки. Пам’ять про Івана Сича житиме завжди в поколіннях захисників України.

 

Література

Межва Л. Спогади воїна УПА: сокальчанина, уродженця с. Войславичі Івана Сича, котрий десять років відбув у польських в’язницях /Леся Межва //Голос з-над Бугу.- 2017. - 19 січ.

Межва Л. «Побожні католики відрізали вуха, вибирали очі. І за що? За те, що українці, як і вони, хочуть мати свою державу?»: інтерв’ю з воїном УПА //Країна.- 2016.- № 6.- 11 лют.- С.37 -41.

Проць О. Батьківщині вірний до загину: Іван Сич – політв’язень //Голос з-над Бугу.- 2011.- 14 жовт.

Проць О. Молодість – героїчна і ув’язнена: [про книгу Івана Сича «Трагічне і правдиве»] //Голос з-над Бугу. - 2009. - 22 трав.

Проць О. Твердий як криця: [Іван Сич] /Оксана Проць //Голос з - над Бугу .- 2014. - 23 січ.

Сич І. Приємна несподіванка: на моє 90 - ліття //Голос з - над Бугу.- 2014. - 6 лют.

Сич І. Стрілець «Касіян» голоситься слухняно на наказі: наш перший бій з більшовиками //Голос з - над Бугу.- 1998. - 23 черв.

Сич І. Це була зрада: розповідь про один бій з большевиками /до 50-річчя створення УПА //Голос з-над Бугу. – 1992 .- 16 трав. 

Сумуємо і пам’ятаємо: про поневіряння у польських в’язницях майже рік тому розповідав політв’язень Іван Сич, а 8 січня 2017 його не стало /Спілка політв’язнів Сокальщини //Голос з - над Бугу. - 2017. - 19 січ. 

Інтернет- ресурс

Іван Сич – «Касіян»: «Такої партизанки, як наша українська»: [Електронний ресурс ] - Режим доступу: https://localhistory.org.ua/texts/interviu/ivan-sich-kasiian-takoyi-partizanki-iak-nasha-ukrayinska-svit-ne-znav/

Іван Сич [Електронний ресурс.- Режим доступу: https://livehistory.org.ua/eyewitnesses/c92be064-f98c-4612-b5a0-f3b4bfc2804c

 

 

З легіону крилатих: Петро Саноцький

Визначною особистістю серед борців за волю України у 20-30-х роках на Сокальщині був Петро Саноцький – постать яскрава і неординарна. Народився в селі Тартаків 5 лютого 1904 року. Навчався в місцевій школі, тоді в Сокальській гімназії, згодом закінчив теологічний факультет Львівського університету, магістр теології, здобув вчену ступінь доктора права.

Був активістом і великим патріотом в м. Сокалі. У Сокальській гімназії організував товариство «Пласт» і «Сокіл», по селах повіту читав лекції. Численні тодішні «акції» Петра Саноцького: — побудова української захоронки для дітей, враз із приміщенням для Сестер Служебниць у Тартакові, помічними силами юнаків, що їх зорганізував, навчав і виховував Петро Саноцький (він і надалі залишився «опікуном цієї захоронки»): — вицементування таким самим «шарварковим» способом, з ініціятиви і під наглядом Петра, могили українському Незнаному Воїнові в Тартакові; в цій почесній праці брали участь між іншим тодішні учні і студенти — Петро Гудим, Іван Бойко, і інші; — зорганізування «чоти наколесників» з молоді Сокальщини, що організованим порядком вибиралася щороку літом на славнозвісні народні здвиги на Білій горі на Підлиссі (Золочівщина) у стіп могили-пам'ятника в честь пробудителя Галицької України о. Маркіяна Шашкевича.

Петро, молодий і завзятий, був організатором і душею української молоді, пориваючи всіх за собою своїм запалом, ідейністю, революційним патріотизмом. Член молодіжної організації «Пласт», він став провідником і організатором сокальського куреня «Крилаті». Коли поляки заборонили молодіжні українські організації,  Саноцький без вагань включився в революційну діяльність УВО, пізніше ОУН, був серед провідних довоєнних їх членів і з тих позицій впливав на молодь. Зі старшими юнаками проводив військовий вишкіл, спрямований до визвольних змагань, давав друзям читати підпільні видання УВО та ОУН. Був кандидатом на пост референта пропаганди Крайової команди.

Важливе місце в його активній діяльності посідав спорт. Значущим був його вплив на спортивне життя Сокальщини. Коли поляки заборонили організувати "Сокіл", "Луг" і "Пласт", Петро виступив з ініціятивою творити по всіх селах спортивні гуртки відбиванки (волейбол) і цей вид спорту став справді масовим, а під його покришкою продовжувалася організаційна і вишкільна праця з сільською молоддю. А взимку організував "лещатарів", себто лижв'ярів. Вже після війни відродження волейболу почалося саме в Тартакові, в пам’ять про Петра Саноцького.

В роки Другої світової війни, коли вже німці відступали, а на західні українські землі знову прийшла радянська окупація, почалися арешти українських політичних і громадських лідерів, які змушені були втікати з України. Петро Саноцький подався на захід та був схоплений та закатований польськими шовіністами у другій половині липня 1944 року. Через 50 років знайдені його останки і перезахоронені у рідному Тартакові. Місцевій школі присвоєно ім’я патріота, організатора і вихователя молоді Петра Саноцького. Біля школи постав величний пам’ятник йому. Там проводяться вшанування його пам’яті.

Про Петра Саноцького написано чимало, та найповніше розкрито його життя і діяльність, краєзнавцем і поетом з Тартакова Володимиром Полянчуком в поемі «Орел сизокрилий»

Отакий він у вашій уяві,

Весь в ідеї, нескорений весь.

В ореолі звитяги і слави

Він підтримував нації честь.

 

Рекомендована література

Гук С. Орел Сизокрилий: [Петро Саноцький]  /Самуїл Гук //Надбужанщина: істор.- мемуарний зб. Т.1. – Нью-Йорк – Париж – Сидней – Торонто: Об’єднання Надбужанців, 1986.- С.839-842.

Мулька І.Петро Саноцький постав у пам’ятнику: в с. Тартаків //Голос з-над Бугу.- 2004.- 16 лист.

Мулька І. Щоб не згасла пам’ять про Петра Саноцького: визначна постать в історії Сокальщини) //Голос з-над Бугу.- 2000.- 2 черв.

Петро Саноцький (1904-1944) // Місто над Бугом: у світлі історії та спогадів /упоряд. Ярослав Підкіпняк.- Сокаль: Сокал. районна друкарня, 2021.- С.228.

Полянчук В. «Орел сизокрилий»: поема- посвята Петру Саноцькому //Голос з-над Бугу.- 2024.- 1 лют.

Порташ С. Вшанували славного сина Тартакова: (Петра Саноцького) //Голос з-над Бугу.- 2014.- 27 лют.

Саноцький Петро //Сокальщина. Книга пам’яті України. 1914-1990 / упоряд. Богдан Нечай.- Львів: Край, 2010.- С.433.

Сокальському волейболу – 80 /упоряд. Роман Новацький .- Сокаль: Вісник, 2005.- 48 с.