Магістр, що лікував і місто, і душі: феномен Євгена Височанського 

(1851-1913)

(до 175 - річчя від дня народження видатного краянина) 

В історії кожного міста є постаті, чиї імена вкарбовані не лише в архівні фоліанти, а й у саму структуру вулиць, парків та будівель. Для Сокаля такою людиною став Євген Височанський — магістр фармації, філантроп та багаторічний бургомістр, який довів, що чесність у політиці та успіх у бізнесі можуть іти пліч-о-пліч.

Усе почалося у 1897 році, коли молодий та амбітний магістр заснував аптеку «Під чорним орлом». Це був не просто комерційний заклад, а справжній осередок професійності. Хімік за покликанням, Височанський зробив свою аптеку взірцевою: тут панувала стерильність лабораторій та висока культура обслуговування. Проте стіни аптеки швидко стали затісними для масштабу його особистості — громада відчула в ньому лідера, здатного навести лад не лише в рецептах, а й у житті цілого повіту.

У самому серці старого Сокаля, на вулиці Шептицького, 63, завмерла історія. Кожен, хто хоча б раз проходив повз цей ошатний будинок, мимоволі сповільнював крок. Тут, під вивіскою «Під чорним орлом», понад століття тому розгорталася історія успіху, яка поєднала у собі точність хімічних формул та високу майстерність муніципального управління. Це була не просто аптека, а справжній «храм здоров’я», створений людиною, чиє ім’я стало синонімом розквіту Сокаля початку XX століття — Євгеном Височанським.

Від магістра фармації до «батька міста»

Євген Височанський не був просто власником бізнесу. За освітою хімік та фармацевт, він належав до тієї золотої генерації української інтелігенції, яка розуміла: професійний успіх невіддільний від служіння громаді.

Сокаль запам'ятав його не лише за бездоганними рецептами. Височанський кілька скликань поспіль обіймав посаду бургомістра. Уявіть собі цей тандем: людина, яка звикла зважувати інгредієнти до міліграма на аптекарських терезах, так само філігранно керувала міським бюджетом та розвитком інфраструктури. Його правління називають епохою порядку та європейського вектору розвитку міста.

Протягом майже двох десятиліть (1894–1913 рр.) сокальчани незмінно довіряли Євгену Височанському крісло міського голови. Його 19-річне правління стало «золотою добою» для інфраструктури міста.

Магістр підійшов до керування Сокалем із фармацевтичною точністю. Він почав із фундаментальних речей:

Ø Фінансове оздоровлення: Вперше міська каса почала працювати прозоро, що дозволило акумулювати кошти для масштабних інвестицій.

Ø Комфорт мешканців: Вулиці вкрилися бруківкою, з’явилися сучасні тротуари, вуличне освітлення та мережа громадських колодязів.

Ø Транспортний вузол: Завдяки його наполегливості збудували стратегічно важливий другий міст через річку Західний Буг.

Височанський розумів: місто без освіти та грошей не має майбутнього. За часи його каденції Сокаль прикрасили величні споруди гімназії, учительської семінарії та будівля факультетської школи.

Щоб дати містянам можливість розвиватися, він заснував і очолив Ощадну касу (Ощадбанк). Це була справжня революція — люди отримали доступ до дешевих кредитів, що стимулювало приватне будівництво та підприємництво.

         Унікальність Височанського полягала в його вмінні чути кожного. У багатонаціональному Сокалі він став «містком» між українцями, поляками та євреями. Його справедливість не мала кордонів:

Ø Він допоміг відбудувати єврейський квартал після нищівної пожежі.

Ø Виділяв землю як під греко-католицькі храми, так і під римо-католицькі костели, вважаючи, що віра має об’єднувати, а не розділяти.

Його відданість Церкві та громаді була відзначена високими нагородами: Орденом св. Георгія, Золотим Хрестом Заслуги з Короною та папською відзнакою Pro Ecclesia et Pontifice.

Доля Євгена Височанського, як і багатьох представників тодішньої еліти, була драматичною. Перед приходом радянських військ у 1939 році родина була змушена емігрувати. Проте вони залишили по собі спадок, який виявився міцнішим за політичні режими.

Поза громадським життям Євген був щасливим сім’янином. Разом із дружиною Броніславою Долівою-Фальковською, донькою власника маєтку Глухові, вони виховали двох синів — Броніслава та Казимира.

Після смерті видатного магістра міська рада Сокаля, на знак глибокої шани, назвала його ім’ям головну вулицю та заснувала спеціальну стипендію для талановитої молоді. Сьогодні Євген Височанський спочиває на Сокальському кладовищі, але його справжня пам'ятка — це місто, яке він навчив бути сучасним, успішним і справедливим.

Сьогодні, коли ми говоримо про розвиток Сокаля, постать Височанського постає як ідеальний приклад соціально відповідального підприємця. Він довів: можна бути успішним бізнесменом, тримати найкращу аптеку в регіоні й водночас бути ефективним бургомістром, якого поважають і українці, і представники інших громад міста.

Будинок на Шептицького сьогодні потребує нашої уваги. Закриття історичної аптеки та плани щодо створення там музею — це виклик для сучасної громади. Чи зможемо ми зберегти пам’ять про магістра, який вимірював майбутнє Сокаля на золотих терезах професійності та патріотизму?

Євген Височанський навчив нас головному: щоб місто було здоровим, йому потрібен не лише добрий фармацевт, а й господар із чистим серцем та світлим розумом.