«Сучасно, творчо, креативно: утверджуємо імідж бібліотеки в громаді»

 Зміни в суспільстві вимагають змін в публічних бібліотеках країни.

  Дуже непросто сьогодні  бібліотекарям втриматись на плаву без достатнього поповнення бібліотечних фондів,  відповідного технічного обладнання, доступу до мережі Інтернет, інколи без елементарного тепла.  

Тож на що орієнтуватися бібліотекарям у своїй діяльності в сучасних умовах? Які послуги впровадити в бібліотеці, щоб не відставати від часу і бути потрібними громаді? Чим може здивувати бібліотека? Як втримати напрацьований імідж  в цей непростий для бібліотечної спільноти час? 

Працівники методичної служби Сокальської центральної публічної бібліотеки та керівник установи разом із працівниками бібліотек-філій Сокальщини обговорювали саме ці важливі моменти в діяльності бібліотек на двох-денному семінарі "Сучасно, творчо, креативно: утверджуємо імідж бібліотеки в громаді".

Програма семінару-дискусії включала питання:

1. Пріоритетні напрями діяльності бібліотеки: на що звернути увагу? (Директор Христина Дасюк)

2. Утверджуємо імідж публічної бібліотеки в громаді. Яким чином? (Зав. методичним відділом Галина Хорташко)

3. Організація бібліотечного простору як складова успіху бібліотеки. (Методист І кат.Руслана Райковська)

4. Дитяче дозвілля: що  цікавого запропонувати користувачам (Заст. дир. по роботі з дітьми Ольга Чесак)

5. Облік  документів в бібліотеках новоствореної Територіальної громади. (Провідний бібліотекар Тетяна Лобода).

 На завершення зустрічі відбулося інтерактивне обговорення, яке стосувалося розвитку творчої ініціативи бібліотекарів, визначення пріоритетного напрямку діяльності бібліотек,  утвердження значимості ролі бібліотек у громаді і в суспільстві в цілому.

Симфонія почуттів: творчість Ольги Яворської

   Знайомтесь! Ольга Яворська- сучасна українська письменниця, патріотка своєї країни, яка глибоко переживає за долю рідного народу, за українську державу. 

 Ольга Яворська – письменниця незвичайна. Її творчість –це проповідь людяності, справедливості, милосердя.

  Хоч би про що писала у своїй прозі, поезії чи щоденниках, всюди світиться чиста душа українства. Правдивість доль людських відкривають історичне тло життя народу. 

                                                          Вертаюсь сто разів у світ п’янкої тиші

          Бо інші всі світи до гіркоти чужі.

                               Тут істина життя, тут пам’ять пише вірші,

                    Тут грають почуття на клавішах душі.

(О. Яворська «На клавішах душі»)

   Ольга Яворська народилася 21 квітня 1954 року на Тернопільщині. Почала писати вірші ще у шкільні роки. Тепер вона автор більше 30 книг поезій та прозових творів. Пише проблемні статті, нариси, критичні огляди та книги для дітей. Друкується в альманахах, часописах, всеукраїнських газетах, є співавтором ряду антологій.  Член Національної Спілки Письменників України  з 1997 року.  Лавреат літературних премій, серед них премія ім. Івана Франка, Ірини Вільде, Леся Мартовича, Лавреат конкурсу «Коронація слова» (2014), «Крилатий Лев» (2017).

   Вийшли друком поетичні збірки останніх років «Літерами долі» (2016), «Сльоза-живиця» (2018), прозові твори – «Світло, яке не згасне» (2018), «Неспалима смерека» (2018), «На чужих вітрах» (2015), «Щоденник болю і тривоги» (2016),  «Барви обвітрених літ» (2020).

  Ольга Яворська – письменниця незвичайна. Її творчість –це проповідь людяності, справедливості, милосердя.

  Хоч би про що писала у своїй прозі, поезії чи щоденниках, всюди світиться чиста душа українства: етичне в естетичному, навіть проза в неї поетична. Правдивість доль людських відкривають історичне тло життя народу.

 Твори Ольги Яворської пронизані глибоким патріотизмом і світлом євангелійських істин. Бо не може бути справжнього патріотизму без справжньої віри в Бога. Сповідуючи заповідь Христа – «Немає більшої любові за ту любов, як хто душу свою покладе за друзів своїх» - значить і за народ свій, за Вітчизну свою.

   

 У книзі «Неспалима смерека», яка стала дипломантом літературного конкурсу «Крилатий Лев», розповідається про долю української жінки Меланії Параскевич. Вона витримала всі тортури  більшовицьких катівень, усі удари долі, стала взірцем незнищенності українського патріотизму. Крізь сталінські табори і тюрми, переслідування і гоніння, гіркі втрати, любов і поневіряння, постав непоборний дух спротиву в боротьбі за волю України та власну гідність. Ця книга, як і попередня – роман про УПА «На чужих вітрах»  - славний пам’ятник борцям, які віддали свої життя за свободу України.

 

   Щоденникові рядки О. Яворської не подібні до таких же текстів інших авторів, вони більше особисті. Відтворюючи словом болі і тривоги народу,  який вона представляє, щиро передає свої душевні вболівання. Її «Щоденник болю і тривоги» охоплює складний період нашої держави з жовтня 2013 року до кінця грудня 2015-го, коли тривала відчайдушна боротьба українського народу за власну гідність, цілісність та соборність України.

  Ця книга є цінним, непідробним документом епохи. Висвітлюючи справжні події, а не викладені політиками в своїх інтерпритаціях, авторка наголошує на звитязі і незламності українського духу. Свої почуття, молитви до Всевишнього, свою  душу виливає в слові. Поезія щедро розсипана серед прозових рядків.

  Для авторки головним є зміст вірша, його здатність захопити читача і озватися відлунням в його душі, спрямувати її на творення добра у цьому жорстокому, але ж єдиному світі. Місце людини у світі й усесвіті – жити згідно з Господніми заповітами, вірити й прагнути, творити і любити – означає мати моральний стрижень і сенс життя.

Поможи мені Боже, зробити хоть щось для народу,

Бо навіщо життя, якщо даром воно пропаде?

Чого варта душа, що не служить ідеї Свободи,

Що не мучиться болем в цей важкий, затуманений день.

 Авторка не може стояти осторонь трагічних подій на сході України, війни нав'язаної нам Росією, не лише гібридної, а й фізично кровавої, з численними важкими втратами, коли «Свій біль прийме чиясь страждальна мати, втамує плач і прокляне Москву…». Що може бути трагічніше від втрати батьками дітей, дітям – батьків.

 Особливою поетичною книжкою  Ольги Яворської є збірка «Сльоза – живиця».
Сльоза печалі чиста, прозора як живиця, якою плачуть дерева. Ця її живиця - сльоза людського серця, думок світлих, і душі натхненної, а ще щира сльоза за втраченими світлими людьми яких не вернути, та потрібно зберегти їх імена в нашій пам'яті. Вірші- посвяти Тарасу Шевченку, Лесі Українці, Віті Вітер і Євгенії Божик, Василю Стусу і Василю Симоненку, Івану Миколайчуку, Катерині Білокур, Гнатюку і ще багатьом славним українцям та чудовій Україні, рідним місцям сповнені любов'ю до української ментальності.

Настурція, магнолія, блавати

Рятують душу від німих тортур,

Бо в тому сяйві  Україна-мати

З очима Катерини Білокур

  Сльоза-живиця має здатність бути щирою молитвою за рідний край в ім'я його спасіння, перемогти жорстокість та зневіру, і як сльоза дитини що може оновити світ. Ця книжка й про себе та своє ставлення до світу:

«Мені в житті пощастило відчути тепло метафор,

Торкнутися серцем неба і вирватись з кола смерті.

Біля вогню зігрітись , що з глини випалює фарфор,

Почути слова високі, яких із душі не стерти.

Пройтися по тому полю де час откровення сіє,

Де сонце ховає усміх в пелюстці найменшої квітки.

Зустрітися з вітром надії, який безперервно віє…»

Публікації про твори Ольги Яворської:

Гаврилюк Н. Щоб воля справді волею була: книга поезій  О. Яворської «Сльоза-живиця» /Н. Гаврилюк //Дзвін.- 2019.- № 4.- С.225-226.

Грущак А. Чужі вітри у нашій долі: /про роман О. Яворської/ //Дзвін.- 2017.- № 5.- С.224-226.

Дячишин Б. Сила животворчої сльози: про збірку поезій О. Яворської «Сльоза-живиця» /Богдан Дячишин //Слово Просвіти.- 2018.- 14-20 черв.- С.12.

Литвинчук Л. Неспалимість смерекового духу: кн. О. Яворської «Неспалима смерека» /Людмила Литвинчук //Літ. Україна.- 14 черв.- С.13.; //Слово Просвіти.- 2018.- 14-20 черв.- С.12.

Мориквас Н. «Щоденник  болю і тривоги»: Ольги Яворської /Н. Мориквас //Слово Просвіти.- 2017.-  17-23 серп.- С.8.

Фарина І. Виростає справжність з болю і тривоги //Дзвін.- 2016.- № 9-10.- С.282-284.

Фарина І. Оживила задля майбуття: Ольга Яворська //Слово Просвіти.- 2016.- 4-10 серп.- С.16.

Чепурко Б. Сльоза живиця: /поезія Ольги Яворської/ //Дзвін.- 2020.- № 2.- С.209-211.

 Рекомендовані книги і публікації є в стінах Сокальської центральної публічної бібліотеки.  Запрошуємо до читання!

З воскресінням Христовим!

Дорогі колеги, друзі, рідні! Наступає світле свято Воскресіння Христового. Нехай воно принесе з собою радість, благодать і здоров'я. Наповнить ваші оселі позитивними емоціями, запахом печених пасок, розписаних яєць і почуттям щирої віри. Додасть у ваші святкові кошики добра, щирих посмішок і витримки. Миру і щастя вам!

Сучасні Герої Сокальщини: Роман Лагно.

       Пам'ять про них живе в наших серцях...

     

   Роман Лагно народився 19 липня 1977 року в с. Волиця Сокальського району, в родині української інтелігенції – роду Варваричів, в якій отримав патріотичне виховання. Проживав в Сокалі. Навчався в Сокальській школі № 2 - ліцей. Потім був призваний до служби в ЗСУ. Після, працював в Сокальській газокомпресорній станції «Львівтрансгазу». Мав багато друзів, які поважали його.

  З перших днів Революції Гідності Роман Лагно був на Майдані в Києві, десятником 10-ї Сокальської Сотні Самооборони. Приїжджаючи з Києва на Сокальські віча, Роман з гідністю тримав синьо-жовтий державний чи червоно-чорний стяг. 18 лютого 2014 року в бою з беркутівцями отримав поранення лівого ока. Медикам вдалося око врятувати. Після Майдану, добровольцем пішов  захищати Україну в рядах Національної гвардії. З командиром роти батальйону ім. генерала Кульчицького  Мироном-«Батею» пройшли Слов’янськ, Дебальцево та інші «гарячі точки». Старший кулеметник Роман Лагно загинув в бою з бандформуванням, прикриваючи правий фланг побратимів . Атаку було відбито, а йому вижити не  вдалося, отримав смертельну рану. На 38-м році,  його життя обірвала війна.

 Сотні людей, 13 січня 2015 року прийшли з букетами живих квітів та з болем у серці  провести в останню дорогу сокальчанина  Романа Лагна, який загинув на Сході України, захищаючи її суверенітет. Попрощатися прийшли жителі м. Сокаля і району, родичі і сусіди, однокласники та однокурсники, колеги по роботі, друзі і бойові побратими. Учні сокальських шкіл синьо-жовтими букетами квітів прикрасили його останню путь.  Не стало вірного  сина України, батька, брата, друга, патріота, який понад усе  любив Україну і загинув, захищаючи її.

      Герої не вмирають, коли їх пам’ятають

 До 39-ї річниці від дня народження  – 19 липня 2016 року встановлено величний пам’ятник на  могилі Романа Лагна на кладовищі м. Сокаль. 

  На фасаді Сокальського НВК ЗШ І-ІІІ ст. № 2 – ліцей , в серпні 2015 року, відбулося відкриття меморіальної дошки Героєві.

 10 вересня 2015 року на стіні адміністративного будинку Сокальської компресорної станції було урочисто відкрито і освячено пам’ятну дошку Герою, який поклав своє життя  за волю України.

  В Сокалі започатковано спортивні змагання, на яких переможців нагороджують кубком ім. Романа Лагна «За волю до перемоги" .

 Сучасні Герої стали гідним прикладом для підростаючого покоління. Встановлені пам'ятники, меморіальні дошки  стала символом безсмертної пам’яті Героїв. 

Відзнаки Героя

  Указом Президента України № 176/2015 від 25 березня 2015 року, “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України”, Роман Лагно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

  Нагороду від Президента України Петра Порошенка – відзнаку «За участь в антитерористичній операції» 5 лютого 2018 року в ЗШ №4 – ліцей вручив народний депутат України  Михайло Бондар,  синові Романа Лагна  - Олексієві. Учні школи вшанували пам’ять загиблих захисників України.

   Депутати Сокальської міської ради 30 січня 2015 року на сесії VІ скликання  присвоїли звання «Почесний громадянин міста Сокаля» сокальчанину Роману Івановичу Лагну.

   У серпні 2016 на місці загибелі Романа Лагна на околиці Станиці Луганської побратими з Коломийщини встановили пам’ятний знак.

Публікації в районному часописі «Голос з-над Бугу»:

Дилин О. «Героїв пам’ятатимуть  віками, Герої, ми вам шану віддаєм»: вшанували Романа Лагна /Ольга Дилин //Голос з-над Бугу.- 2015.- 24 вер.- С.1.

Заяць О. Нагорода батька-Героя – синові: (вручили Олексієві Лагну) /Ольга Заяць //Голос з-над Бугу.- 2018.- 22 лют.- С.1.

Проць О. «В бою за волю пішов в далечінь…»: (біля могили Романа Лагна) /Оксана Проць //Голос з-над Бугу.- 2016.- 28 лип.- С.5.

Проць О. «Вічна пам’ять» замість «многая літа»: (річниця загибелі Романа Лагна) /Оксана Проць //Голос з-над Бугу.-  2016.- 21 лип.- С.1.

Герої не вмирають тоді, коли їх пам’ятають...

  Продовжуємо рубрику "Сучасні Герої Сокальщини". Адже Герої не вмирають тоді, коли їх пам’ятають...

 

Його забрала війна… 

    Антон Козачук був одним із тих, хто не сидів склавши руки, коли почалася війна, а пішов захищати рідну Україну від окупантів. Він був звичайним хлопцем, яких мільйони. 

    Почуття відповідальності, патріотизму переважало над іншими відчуттями. За покликом серця, добровільно прийшов у військомат,  і в лютому 2015-го був мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив у 53-й окремій механізованій бригаді, яка дислокувалась під Лисичанськом Луганської області, звідти й привезли Антона Козачука  5 березня 2016 року, автомобілем з написом «вантаж 200». В душі тривога і пекучий біль у кожного , хто бачить цю машину. Знову привезли тіло загиблого бійця із зони АТО. Антон Козачук – десятий, кого  хоронила   Сокальщина. Не довелось йому відсвяткувати свій 36-й День народження.

   Проводжали  Героя в останню дорогу рідні та близькі, очільники району та міста, священнослужителі різних конфесій, друзі, вчителі та учні сокальських шкіл, і ще багато людей, які особисто не знали Антона, та прийшли вшанувати Героя, який загинув за Україну. Звуки військового оркестру сповнювали серця сокальчан невимовним жалем і тугою. 

  Поховали Антона Козачука на новому цвинтарі Сокаля, на Алеї Героїв, поряд з іншими загиблими за Україну. Знову тут звучав Державний Гімн і залпи військового салюту.

 Синьо-жовтим прапором обійма Україна синочків …

І скорбота впліта чорну стрічку в барвисті віночки…

Терпне з болю душа , а від сліз … як же очі болять

Обіймає в останнє Україна синів – соколят…

                             (Лідія Гій-Шишка «Скорбота»)

     На фасаді Сокальської ЗШ І-ІІІ ст. №5  27 лютого 2017 року відкрито меморіальну дошку Антону Козачуку. Він став гордістю школи і прикладом для учнів, Людиною, ім’я якого вписано в «Книгу пам’яті» полеглих за Україну.

  Пам’яті Антона Козачука вчителі та учні школи висадили калинову алею на шкільному подвір’ї, оформили сторінки шкільного літопису «Наші герої». 

До вашої уваги публікації в періодичних виданнях:

     ·    Жарський В. Вони назавжди залишилися молодими... : Герої не вмирають//                  Голос з-над Бугу.- 2020.- 27 серп.- С. 12.

·      Навіки будем у небеснім батальйоні...: новітні герої Сокальщини: Козачук     Антон Анатолійович //Голос з-над Бугу.- 2017.- 12 жовт.- С. 4.

·      Практика С. «Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну»: (пам’яті Антона Козачука) /Світлана Практика //Голос з над Бугу.- 2016.- 26 трав.- С.5.

·        Сорочук В. Герой з вулиці Героїв УПА: (Антон Козачук) /Василь Сорочук, Юлія Сорочук //Голос з-над Бугу.- 2016.- 10 берез. – С. 1-2.

·        Сорочук Ю. За Україну віддав життя..: (Антону Козачуку відкрито меморіальну дошку) /Юлія Сорочук //Голос з-над Бугу.- 2017.- 2 берез.- С. 1.

Етикет електронної почти

   Сьогодні досить складно знайти людину, яка в своїй практиці не використовує електронну почту. Досить широко користуються нею і бібліотекарі Сокальщини. 

    Та чи знаєте ви, як створити електронну розсилку листів? В яких випадках е-розсилка має найбільший ефект?  Що таке етикет електронної почти? Яка структура електронного листа?  На ці питання отримали відповіді працівники КУ "Публічна бібліотека Сокальської міської ради Львівської області" на черговій онлайн майстерці.

    Для бібліотекарів, які не мають електронної почти, проведено практичну майстерку по створенню електронної почти бібліотеки. 

Герої не вмирають, коли їх пам’ятають...

    Пропонуємо вашій увазі рубрику "Сучасні Герої Сокальщини". Ми повинні знати своїх Героїв в обличчя. Адже Герої не вмирають тоді, коли їх пам’ятають...

«Україно, коштовна перлино.

Твої діти-сини у бою.

Вони гинуть жорстоко й невинно,

Полишаючи долю свою.

         (Олеся Врубель)

      Війна, неоголошена, підступна  ввалилась  в Україну, зруйнувавши мирне життя, обірвала тисячам українців життя. На захист країни стало й молоде покоління патріотів. Випускник Сокальської гімназії ім. Олега Романіва,  Валентин Прихід загинув, захищаючи Україну в зоні АТО.

        Командиру механізованої роти батальйону Валентину Приходу виповнилося лише 25 років. Всі хто його знав, знає всю неймовірність його особистості -  Людини Гідності . Відповідальний і чесний, добрий і щирий. Він відзначався внутрішньою інтелігентністю і порядністю. Його поважали і любили за людяність і милосердність, дружбу, надійність і вірність. Болісно, сумно,  і до сліз прикро, що гинуть найкращі.

         Валентин Прихід виростав в селі Забужжя, в звичайній українській сім’ї. В ті важкі 90-ті роки був старанним і наполегливим, завзятим і акуратним,  самостійним і цілеспрямованим  хлопчиною.

         Пішов в перший клас Забузької школи, потім навчався в санаторній школі –інтернат (1997-1999). Вчитель початкових класів Мирослава Василівна Федишин згадує: «Валентин був відповідальним, активним, врівноваженим , товариським хлопчиком,  добре вчився , відзначався почуттям справедливості. Дуже любив творчі завдання, де можна було розкрити свою думку, виразити почуття. Вже тоді задумувався над вибором майбутньої професії, мріяв стати військовим. Любив свою родину, особливо шанував бабусю, яка віддавала всю свою любов,  виховувала його доброзичливим, мужнім, самостійним..» . Він дорожив сім’єю, цінував їх працю і завжди допомагав.

                З 5-го класу перейшов вчитися в Сокальську гімназію, навчаючись в класі з математичним профілем. Любив теми військової тематики, аналізував історичні події та тактику військових дій. Ходив чіткими кроками, як у військових, мав відчуття власної гідності та достойності. Класному керівникові Наталії Луцик, яка викладала українську літературу в гімназії, запам’ятався Валентин Прихід , як здібний і талановитий учень. «Серед однокласників він вирізнявся внутрішньою інтелігентністю та вродженим тактом. У характері і зовні цього симпатичного юнака гармонійно поєднувались сила волі, відповідальність, чітка життєва позиція, з одного боку, і м’якість, ввічливість, толерантність, з іншого. 

        Валентин був єдиним хлопцем в класі, якому довіряли дівчата. Хорошим товаришем був і для хлопців, ні з ким не конфліктував. Однокласники і вчителі цінували його чесність, справедливість, вихованість. Він був сильний, розумний, мужній – ці якості були в нього змалку. Такий надійний, чистий і світлий душею у всіх своїх вчинках юнак. 

        Крім математики, спорту, любив літературу. Валентинові письмові творчі  роботи демонстрували його патріотичну позицію. Йому подобалося вдосконалюватися, набиратися нових знань і умінь. Добре розумівся в електриці, тому вмів враз все полагодити, завжди приходив на допомогу іншим, схоплював все на льоту. Самостійно навчився грати на гітарі, мав акторські здібності, брав участь у шкільних святах».

 Після закінчення Сокальської гімназії в 2006 році , Валентин поступив на економічний факультет Національного університету «Львівська політехніка». В 2011 році закінчив магістра економічних наук і воєнну кафедру та зробив свій життєвий вибір – пішов по контракту офіцером в ЗСУ. Військову службу проходив  у військовій частині в м.Володимир-Волинський. Освіченістю і кмітливістю обігнав по службі випускників військових училищ. 

        На початку березня 2014 року військову частину, в якій служив Валентин Прихід, скерували в м. Рівне на полігон для формування бригади на Схід в зону АТО. На його долю випало  захищати Україну зі зброєю в руках, бачити смерті бойових побратимів. 51-шу ОМБР направляли в найгарячіші точки АТО. В молодому віці  Валентин вже був командиром, на плечі якого лягла відповідальність за життя підлеглих. Хлопці з АТО розповідали:  «Його бойова машина завжди їхала першою, неодноразово рятуючи життя іншим військовим. Всі наші солдати хотіли перебувати в роті Прихода, тому що знали, що він толковий командир. З відповідальністю відносився до завдань і збереження людського життя. Були дуже тяжкі накази, які потрібно було виконувати, а щоб виконати їх треба мати залізну волю, він її мав. Кожен пережитий день на передовій, під час жорстоких боїв – це вже подвиг». 

        Валентин Прихід з вірними побратимами виконували найскладніші завдання, коли вже не було надії повернутись живими. Їх вже занесли в список загиблих, а вони повертались неушкодженими, виконавши бойове завдання. Останній його бій був на кургані Савур-Могила. Завдяки розумному командуванню офіцера Прихода, висота духу, хоробрості  була взята. Смертельно пораненим він все ж таки виконав  складне завдання, взявши під своє командування частини військ, які втратили своїх командирів. Було знищено три штурмові бригади терористів «Восток» - (понад 500 бойовиків).  За кілька днів до загибелі, старшому лейтенанту Валентину Приходу було присвоєно звання капітана. 

        Він був мудрий, мужній і сильний духом, яким має бути справжній командир. Він приклад справжнього офіцера, який вірив в перемогу, сподівався відвоювати загарбану терористами територію України, виграти війну.
         15 серпня 2014 року провести в останню путь Валентина Прихода зібралось велелюддя: жителі району, Сокаля, Забужжя, молодь, учні шкіл, друзі і військові. Разом з священиками (а їх було  дванадцять), віддати шану пам’яті воїну прибули військовослужбовці військової частини, де починав контрактну службу Валентин, та бойові побратими 51-ої  окремої механізованої дивізії. На честь Героя пролунали залпи військового салюту. 

        Герої не вмирають, Герої завжди житимуть в пам’яті людській!

        На фасаді Сокальської  гімназії ім. Олега Романіва, в якій навчався Валентин Прихід у жовтні 2014 року   встановлено  меморіальну дошку . 

        Пам’ятна дошка  Герою встановлена  на стіні будинку, в якому  виростав Валентин.

    Відзнаки Героя

Указом Президента України № 144/2015 від 14 березня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

На сесії районної ради  2014 року, військовий комісар Сокальсько-Червоноградського комісаріату Микола Лисак виконав почесну і водночас сумну місію – вручив орден ім. Богдана Хмельницького мамі і братові Героя.

         Рішенням Сокальської районної ради від 13 жовтня 2016 року Валентину Приходу присвоєно звання "Почесний громадянин Сокальського району".

  Коротка довідка

Дата та місце народження: 4 квітня 1989 р., м. Жовква, Львівська область.

Дата та місце загибелі: 7 серпня 2014 р., висота Савур-Могила, Шахтарський район, Донецька область.

Звання: Старший лейтенант.

Посада: Командир роти.

Підрозділ: 51-а окрема механізована бригада.

Обставини загибелі: Загинув 7 серпня 2014 р. під час жорстоких боїв українських силовиків із терористами, що точилися поблизу висоти Савур-Могила в Донецькій області. Разом з Валентином загинув старший солдат А. Карабан.

Сімейний стан: Залишилися мати та брат.

Місце поховання: с. Забужжя, Сокальський район, Львівська область.

Публікації в періодичних виданнях:

 

·     Душу й тіло поклав за Україну: [16 вересня минає сорок днів від дня загибелі в зоні АТО Валентина Прихода] //Голос з-над Бугу.- 2014.- 11 вер.- С.4.

·        Мирутенко О. Пішли воювати добровольцями: [Президент України посмертно нагородив орденами двох бійців із Сокальщини – Валентина Прихода та Романа Лагна] /Оксана Мирутенко //Експрес.- 2015.- 30 бер.- С.12.

·        Пам’яті Валентина Прихода  – Людини Гідності //Голос з-над Бугу.- 2014.- 18 вер.- С.4.

·        Проць О. Зібрались і працювали: [на сесії Сокал. райради вручили орден ім Б. Хмельницького рідним Валентина Прихода] /Оксана Проць //Голос з-над Бугу.- 2015.- 18 черв. – С.4.

·        Слава Україні! Героям Слава!: [спогади, відгуки про Валентина Прихода] //Голос з-над Бугу.- 2015.- 6 серп.- С.2.

·        Сорочук В. Валентин Прихід боронив Україну до загину:  [Сокальщина в жалобі] /Василь Сорочук //Голос з-над Бугу.- 2014.- 21 серп.- С.4.

·        Сорочук В. Валентин Прихід із Забужжя загинув біля Савур-Могили /Василь Сорочук //Голос з-над Бугу.- 2014.- 14 серп.- С.4.; //Висок. Замок.- 2014.- 18 серп.- С.4.

·        Трошина О. Такий надійний, такий чистий душею: [у квітні  виповнилося  б  26 років Валентину Приходу]/ Оксана Трошина //Голос з-над Бугу.- 2015.- 30 квіт.- С.4.

     Тож пам'ятаймо своїх Героїв. 

    Адже Герої не вмирають тоді, коли їх пам’ятають...