(10.04.1943 - 30.07.2025)

Володимир Полянчук – краєзнавець, поет-пісняр 

Біобібліографічне  есе

Володимир Полянчук – талановита і багатогранна особистість, знаний і шанований в нашому краї.

Один із найактивніших учасників національно-культурного відродження в рідному краї. У липні 1989 року ініціював спорудження пам’ятника Кобзарю у Сокалі. В 1990-1992 рр. – голова районного То­вариства ук­раїнської мови ім. Тараса Шев­ченка. Обирався депутатом районної ради за списком НРУ.

З 1999 по 2016-й – голова Сокальського районного літературно-мистецького об’єднан­ня «Колос», головний редактор альманаху «Соколиний край», член Української асоціації пись­менників.

Друкувався в часописі «Голос з-над Бугу», в колективній збірці «Сокальщина літературна», альма­нахах «Провесень», «Соколиний край». Автор поетичних збірок «Саджу свій сад» (1995), «Танець каріатид» (1999), «Мріється Україна» та «І журавлі, і небо» (2018).

Він залюблений в красу природи, в шепіт гаю і стиглого колосся, в тихий плин річок і голубінь неба – все це  з ніжним трепетом виливається в поетичні рядки. Він садить плодючий сад та плекає «калину з маминого двору»

В осінню і весняну пору,

Коли курличуть журавлі,

Калину з маминого двору

Я розсаджу по всій землі.

                                                    «Калина з маминого двору»

      Його вірші наснажені синівською любов’ю до України, до рідного краю, до мови солов’їної, до українських звичаїв, особливо до людей праці, героїв і митців, тих, хто служить на благо українській нації. Як історик за фахом, досліджує минуле і сьогодення Прибужжя, біографії знаних людей та історію сіл з якими звела доля. Чимало віршів, пісень присвятив  Сокалю. Незліченна кількість його творів краєзнавчої тематики: це історичні нариси, вірші, посвяти, зокрема: Петру Саноцькому і Степану Хмарі, Миколі Мартинюку і Нестору Ріпецькому та ще багатьом відомим історичним постатям, та призабутим діячам.

Пил з історії струшувати мушу,

Щоб сторінку давню зрозуміть.

Україно! Розтривожуй душу,

Серцю не давай закам’яніть!

                                             «Україні»

 До кожного випуску альманаху «Соколиний край», в рубриці краєзнавство,

В. Полянчук складав річні краєзнавчі календарі та подавав просвітницькі дописи. Вагома скарбниця його патріотичної поезії та пісень про Україну, її звитяжців і захисників:

Збираються наші герої,

Вкраїни відважні сини

До свого священного бою –

Орду сатанинську спинить.

Вони всі козацького роду

І їм у ярмі не ходить.

Сини вони й дочки народу,

Якого не вдасться зломить.

                          «На спротив»

Занурившись в поезію Володимира Полянчука, захопленню немає меж, як і нема теми, якої б не торкнулось його серце, його ліричне перо. В одкровенні випульсовують вічні істини, мотиви сенсу життя і всеоб’ємне почуття любові, добра і гідності, а в тім, реалії буття. Щемить душа його від лиха і знегод, б’є в набат, заходячись від праведного гніву, бо найбільший, для автора біль – це непроминущий біль за Україну...Переймаючись переживаннями поета, стаємо свідками і спільниками у його боротьбі з ворогами рідної землі, зі зрадниками ідеалів людяності, честі, зрештою, у протистоянні з брехнею, підлістю, захланністю…

Все штучне, наносне, підшите ще й брехнею,

Партійний форналь суне на Майдан.

Ніхто з них не стоїть за правду, за ідею,

Стоять за ними лиш грошва і клан.

                                                          «Творцям лжемайдану»

 

   Вірші громадянської тематики звучать і сприймаються як патріотична лірика. Наснажений любов’ю до рідного краю йому таки «мріється Україна».  Читаючи твори Володимира Полянчука переймаєшся гордістю і повагою до минулого, порив до світлого майбутнього, відчуваєш смак краси, добра і любові.  

Найкраще про світогляд автора говорять його твори, які друкувались в колек­тивних збірках «Со­кальщина літературна», «Сокальська Шевченкіана», альма­нахах «Прове­сень», «Соколиний край», та й в інших крайових і обласних. Він постійний дописувач часопису  «Голос з-над Бугу», автор поетичних збірок «Саджу свій сад» (1995), «Танець каріатид» (1999), «Мріється Україна», «І журавлі, і небо» (2018).

Його творчий доробок дійсно Колосальний, багатоманітний, вражаючий. Від серця щире Слово творив і щедро людям дарував, в піснях край рідний оспівав.

Сокальщино, прибузький рідний краю,

Ти – батьківщина, долею дана.

З дитячих літ до тебе промовляє

Мойого серця ніжності струна.

Тут Буг пливе і Спасівка, і Рата,

Споконвіків тут береги бужан.

Земля моя героями багата,

Земля моя – то хлібний щедрий лан.

Тобі я пісню щиро заспіваю

Про хліб і сіль на твому рушнику.

Злітай у вись, мій соколиний краю,

Стелись барвінком на своїм віку.

                                            «Мій соколиний край» пісня

 

Краєзнавчі публікації

Календар краєзнавця – 2005: (пам’ятні дати Сокальщини) /підгот. Володимир Полянчук //Соколиний край: альманах. № 5. – Сокаль, 2005. – С.218-222.

Пам’ятні дати: пам’ятні дати Сокальщини – 2019; 2020 / підгот. В. Полянчук //Соколиний край: альманах. № 19-20. -  Сокаль, 2019-2020. -  С. 275-286.

Пам’ятні дати: пам’ятні дати Сокальщини – 2022 /підгот. В. Полянчук //Соколиний край: альманах. № 21-22. – Сокаль, 2021-2022.- С. 230-234.

Полянчук В. На зламі двох тисячоліть: літ.-мистецька палітра Соколиного краю //Соколиний край: альманах. №1. – Сокаль: Вісник, 2001.- С.3-7.

Полянчук В. На річці Драганці село: істор.-краєзнавчий нарис про с. Боб’ятин //Голос з-над Бугу.- 1995.- 30 серп.

Полянчук В. Накувала зозуленька півтисячу з гаком: селу Боб’ятин //Голос з-над Бугу.- 1998.- 8 верес.

Полянчук В. Таки не забуті: (знахідка – меморіальна таблиця полеглим Січовим Стрільцям с. Боб’ятин) //Голос з-над Бугу.- 2016.- 22 верес.

Полянчук І. Церква у вінку століть: церква Пресвятої Трійці в с. Боб’ятин  //Соколиний край: альманах. № 2-3. – Сокаль: Вісник, 2002-2003.- С.234-240.

Полянчук В. Надбужанцю, Сокалю мій милий: вірш / Володимир Полянчук //Мріється Україна: поезії .- К.: Арт Економі, 2018.- С. 170-172.

Полянчук В. Стольному граду Белзу: вірш на прославу його 1000-ліття /В. Полянчук //Мріється Україна: поезії.- К.: Арт Економі, 2018.- С. 176-177.

Полянчук В. Дума про Тартаків: поезія /Володимир Полянчук //Мріється Україна: поезії.- К.: Атр Економі,2018.- С. 178-179.

 

Посвяти персоналіям

Полянчук В. Ти чимсь нагадуєш Костенко: вірш (на презентацію збірки поезій «Феєрія весни» Любові Бенедишин) /Володимир Полянчук //Мріється Україна: поезії. – К.: Арт Економі, 2018.- С. 151-152.

 Полянчук В. Опустіла мамина світлиця: вірш (в річницю смерті Ігоря Білозіра) //Соколиний край: альманах. № 5. – Сокаль, 2005.- С. 106-107.

Полянчук В. Історик з Ількович – учень М. Грушевського: Василь Герасимчук (до 140-річчя від д/н) //Голос з –над Бугу.- 2020.- 16 квіт.

 Палянчук В. З когорти борців: вірш (на 85-ліття Марії Грицай /Володимир Полянчук //І журавлі і небо: лірика.- К.: Арт Економі,2018.- С.34-35.

Полянчук В. Вірна ідеалам «Просвіти» Олександра Каспрук //Соколиний край: альманах. №21-22. - Сокаль, 2021-2022.- С. 12-16.

Полянчук В. Священник Боб’ятина: о. О. Криницький //Голос з-над Бугу.- 1998.- 11 серп.

Полянчук В. Бунтар із Сокальської школи-інтернату: Данило Кулиняк //Голос з-над Бугу.- 2016.- 7 квіт.

Полянчук В. Є ще порох в порохівницях: Роману Новосаду – 80 (композитор з с. Боб’ятин) //Голос з-над Бугу.-1997.- 15 бер.

Полянчук В. Головний редактор «Надбужанщини» Микола Мартинюк (Марцинюк): постаті //Соколиний край: альманах. № 21-22.-  Сокаль, 2021-2022.- С. 6-11.

Полянчук В. Віра і патріотизм поруч: в Боб’ятині вшанували пам’ять Миколи Мартинюка //Голос з-над Бугу.- 2017.- 23 лист.

Полянчук В. Ім’я патріота  - бібліотеці: (в с. Боб’ятин – б-ка ім. Миколи  Мартинюка //Голос з-над Бугу.- 1995.- лип.

Полянчук В. Книга нашого земляка про тих, хто боровся за Незалежність України: «Спогади з підпілля» Миколи Мартинюка //Голос з-над Бугу.- 2001.- 21 серп.

Полянчук В. Перші з когорти «Колосу»: Євген Куртяк, Іван Сокульський //Соколиний край: альманах. № 19-20.- Сокаль, 2019-2020. – С. 8-14.

Полянчук В. Століття Нестора Ріпецького: постаті //Соколиний край: альманах. №19-20.- Сокаль, 2019-2020,- С. 5-7.

Полянчук В. «Орел сизокрилий»: поема Петру Саноцькому (1904-1944), уродженцю с. Тартаків присвячується //Голос з-над Бугу.- 2024.- 1 лют.

Полянчук В. Він вибрав шлях, колючіший від терну: (про Степана Хмару, уродженця с. Боб’ятин) //Голос з-над Бугу.- 1997.- 11 жовт.

Полянчук В. Степан Хмара – RARA AViS: (до 85-річчя від д/н) //Голос з-над Бугу.- 2022.- 10 лист.

Полянчук В. Родом з Войславич: Павло Штокалко – письменник, священник УГКЦ //Голос з-над Бугу.- 2020.- 29 жовт.

 

 

 

   

Назавжди в пам’яті

 

    29 серпня в Україні – День пам’яті захисників, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет України та 10-ї річниці, цьогоріч, Іловайської трагедії, яку вчинили російські окупанти на Донеччині підступно розстрілявши 366 українських воїнів ЗСУ, 429 поранили, 128 взяли в полон та чимало наших захисників пропали безвісти.

      Герої не вмирають – вони завжди житимуть у нашій пам’яті, книгах та спогадах. Вони живі, допоки пам’ятаємо. 

    Пропонуємо тематичний огляд літератури, де представлені книги, про сучасних героїв України: різних за віком та за фахом;  про тих, хто пішов добровольцем; про тих, кого мобілізували; про тих, хто геройськи загинув у бою. Книги про живих людей, живих українців, які у важку для країни хвилину взяли до рук зброю, стали на захист своєї батьківщини і не повернулися додому…

    Роман Зіненко (нар. 1974 р.), колишній морський піхотинець, доброволець батальйону «Дніпро-1», був серед тих, хто в серпні 2014-го опинився в пеклі Іловайська. Він не тільки вижив, але й написав одну з перших книжок про війну на Сході України — «Іловайський щоденник», чесну і відверту розповідь очевидця, де нічого не вигадує, а намагається бути максимально точним у своїх спогадах.

   Книга про мужність, неймовірний героїзм і людяність українських солдатів і офіцерів, воїнів добровольчих батальйонів, всіх тих, хто опиняється в кінці серпня 2014 року в «Іловайському котлі», про маловідомі події в оточеному Іловайську та вихід бійців «кривавим коридором». Це не художній текст, але й не хроніка. Автор передає свої враження, думки, емоції, а численні фотографії дають можливість краще уявити описані події та пізнати героїчні особистості.

Роман Зіненко. Війна, якої не було. Хроніка Іловайської трагедії

    Наступною книгою автора став двотомник-розслідування боїв під Іловайськом, що увійшли в історію під назвою «Іловайський котел». Метою написання «Хроніки Іловайської трагедії» було прагнення автора зберегти і оприлюднити правдиву картину Іловайської операції в тому вигляді, в якому вона залишилися в пам’яті її учасників. До цього унікального видання увійшли свідоцтва понад півтори сотні бійців і офіцерів, від добровольців до вищого керівництва Сектора «Б», було згадано імена, прізвища та позивні близько семисот бійців добробатів і підрозділів. За словами  автора, переважна більшість зібраних ним фактів, до сьогодні не була відома широкому загалові. В книгах відображена найбільш повна і реальна картина бойових дій під Іловайськом.  Частина  перша книги висвітлює хронологію подій, що відбувалися 7-24 серпня, частина друга – 25-31 серпня 2014 року. Книги ілюстровані.  

Євген Положій. Іловайськ: розповіді про справжніх людей

                                

Автор - відомий журналіст і письменник розповів 16 окремих історій про війну очима простих людей, якими й були більшість солдат в 2014 році. Книга про полон та подорож додому після нього, про поранення та очікування, що тебе знайдуть, про ампутацію кінцівок, про переховування від сепаратистів у морзі, про штурм та про "зелений коридор" і потім нічну втечу спаленими ланами. Роман вийшов з друку в першу річницю Іловайської трагедії, тому відчуття такі животрепетні.

Ірина Вовк. На щиті: Спогади родин загиблих воїнів. Іловайськ

        

    Перша частина тритомника «На щиті» відтворює оповіді про загиблих українських воїнів , що захищали нашу землю на початку російсько-української війни, подані в художній формі автором книги. Цей унікальний твір є символом незламності волі й духу захисників України.

 Родини загиблих діляться спогадами про тих, хто опинився на війні у перші місяці. Якими вони були до бойових дій, як опинилися на сході, як спілкувалися з родинами, як потім дружини та матері шукали тіла у моргах. Мова йде не лише про загиблих в Іловайську, а й розповідається про загиблих на кургані Савур-могила, в Луганському аеропорту, в літаку чи гелікоптері, чиє життя обірвалося під "Градами" та на розтяжках. Це туга і біль живих за тими, хто пішов у засвіти.

    У 2020 році тритомник отримав нагороду BookForum. Видання назвали колективним пам’ятником героям війни.

Дар’я Бура, Олександр Красовицький.  Хроніка війни 2014-2020. Т.1. Від Майдану до Іловайська

«Хроніка війни» — це документальне дослідження, літопис-хроніка подій 2014—2020 років в Україні. Перший том «Від Майдану до Іловайська» тритомника «Хроніка війни. 2014—2020» охоплює період з кінця лютого 2014 року до перших днів вересня 2014 року. Метою написання книги було прагнення переосмислити новітню історію, нагадати хронологію подій, що призвели до анексії Криму російською федерацією і початку її гібридної збройної військової агресії на Донбасі.

    Запропоновані книги є в бібліотеках Сокальської міської територіальної громади.

     Повномасштабне вторгнення російських військ в Україну розпочалось 24 лютого 2022 року. І знову проявився героїзм наших захисників, І знову болючі втрати. І шквал пісень й віршів – посвяти.

    Мине час. Закінчиться війна. Та не забудемо утрати, дати…  і вічно будем пам’ятати, спасенні Богом імена.

 

 

 

 

Бібліотеки для здоров'я громад

Привіт, друзі!

    З радістю хочу поділитися з вами чудовою новиною — я завершила курс «Бібліотеки для здоров'я громад» на платформі BYM online! 🎓🌟

    Цей курс був справжнім відкриттям для мене. Він надав корисні знання про те, як бібліотеки можуть активно сприяти покращенню здоров'я та добробуту в наших громадах. Від стратегій організації просвітницьких заходів до інтеграції ресурсів і послуг для підтримки здорового способу життя — курс охоплює все, що потрібно для успішного впровадження ініціатив у бібліотеках.

    Особливо цінним було отримання практичних порад і стратегій для роботи з різними віковими групами та соціальними категоріями, що дозволить нам краще адаптувати наші ресурси до потреб громади. Зараз я з нетерпінням чекаю, коли зможу застосувати ці знання на практиці.

    У нашій громаді ми плануємо розпочати нові програми і проєкти, що включатимуть інформаційні сесії про здоровий спосіб життя, організацію тренінгів та активностей для різних вікових груп. Це дозволить нам не тільки підвищити обізнаність про здоров'я, але і створити дружню та підтримуючу атмосферу в нашій бібліотеці.

    Дякую платформі BYM online за таку корисну та надихаючу можливість навчання! Сподіваюсь, наш досвід стане корисним для інших громад і бібліотек. 💪📚

Приєднуйтесь до нас у цьому захоплюючому шляху до здорових громад!

  #бібліотекадляздоров'я

 Здобуття цифрових навичок у бібліотеках-Хабах цифрової освіти

     Ми мали чудову можливість взяти участь в онлайн-зустрічі, організованій Львівським регіональним тренінговим центром у співпраці з ВГО Українська бібліотечна асоціація та Міністерством цифрової трансформації України.

    На зустрічі ми дізналися про умови участі в проєкті "Здобуття цифрових навичок у бібліотеках-Хабах цифрової освіти",отримали цінну інформацію про те, як стати його амбасадорами та як навчати мешканців громади цифровій грамотності, інформаційній та кібербезпеці.🌟

    Ми щиро вдячні організаторам за цю чудову можливість і впевнені, що разом ми зможемо досягти багато і зробити значний внесок у підвищення рівня цифрової грамотності та кібербезпеки у нашій громаді. 💪

 

Іван Сич – «Касіян»:

І словом і зброєю служив Україні

Іван Сич – «Касіян» - воїн УПА нагороджений Хрестом звитяги, націоналіст, який понад усе любив Україну, за неї боровся впродовж всього життя. Був політв’язнем польських тюрем, активним громадським діячем і літератором.

Народився Іван Сич 17 січня 1924 року в селі Войславичі Сокальського повіту на межі Галичини, Холмщини та Волині. Нині це село Червоноградського району на Львівщині. П’ятнадцятирічним юнаком став членом юнацької організації ОУН в рідному селі, яка нараховувала у цей період вже 70 членів, в лютому 1940 року в м. Белз був на з’їзді цієї організації . Восени 1943 року вступив до Української Народної Самооборони – військової формації українського Руху опору, що боронила від нападів польських шовіністів ближні села.

У липні 1944 року  з кількома односельчанами приєднався до лав УПА, та потрапив до сотні Івана Крупи - «Романа» (про цього вправного офіцера-сотенного, який дбав за кожного повстанця, як міг беріг їх життя, захоплено згадував пізніше у своїх спогадах). Наприкінці серпня 1944 року двадцятирічний стрілець "Касіян" брав участь у рейді новосформованого куреня Української Повстанської Армії "Гайдамаки". Йшовши через Західний Буг на вишкіл у волинські ліси, повстанці потрапили в оточення загонів НКВС. Після кількаденних боїв курінь розбили, сотня «Касіяна» вирвалася з оточення і повернулась додому, де залишились рідні, дружина Марія із синами Омеляном та Володимиром. Пізніше виявилося, що командир куреня УПА Василь Левочко -"Юрченко" – окружний референт ОУН Холмщини – завербований агент НКВС. У серпні 1945 року упівці його ліквідували. Іван Сич продовжив підпільну діяльність в організаційній сітці ОУН на своїх теренах. Відомий його вислів:

«Такої партизанки, як наша українська, світ не знав. Не мати своєї держави, своїх фабрик – ніхто жодної помочі не давав, ані їдного патрона. Навіть словом добрим нас не підперли. Пощадити не було як себе. Треба було бити москаля» Зброю приходилось здобувати в боях, то була німецька і радянська, а харчі – народні.

 Під час облави солдатів Війська Польського в січні 1946 року його схопили у рідному селі Войславичі. Утримували в тюрмах Варяжа, Грубишева, Холма, де були жорстокі допити, тортури. Багатьох українських хлопців закатували, та й Іван не сподівався вижити. Засуджений військовим судом у Любліні до 15 років ув’язнення за участь в національно - визвольній боротьбі УПА, покарання відбував в тюрмах Любліна та Щецина. Вийшов на волю 1956 року. Після звільнення проживав у Польщі.

Після розставання з дружиною, яка залишилася в Україні, Іван Сич у Польщі одружився вдруге. Виростив двох доньок. Але життя з полькою не склалося. Після розлучення 1987-го він повернувся до ще радянської України, як польський громадянин. Замешкав у Сокалі Львівської області. Працював на заводі хімічного волокна. Одружився з медсестрою Валентиною. У 1990 -х роках вони разом брали активну участь у національному відродженні: займалися перепохованням загиблих упівців, освяченням їхніх могил, відновлювали криївки.

Пан Іван часто відвідував школи, де розповідав школярам про боротьбу УПА. Розуміючи наскільки важливо передати пам’ять і досвід боротьби наступним поколінням, бо на засадах своєї історії, свого минулого будується майбутнє своєї країни. Іван Сич власним коштом видав книгу спогадів "Трагічне і правдиве", яку подарував школі і бібліотеці рідного села. Це був не перший його досвід створення мемуарів. Ще живучи в Польщі, 1986 року він надіслав рукопис до Українського архіву у Варшаві. В книзі описані події, які відбувалися в нашому краї в 20 - 40 роках минулого століття, про село Войславичі і долі людей. Друкувались його дописи, спогади на шпальтах районного часопису «Голос з-над Бугу». В останні роки його життя, проєкт «Локальна історія», записав з ним кілька інтерв’ю. Іван Сич твердо вірив в гідне майбутнє України і що буде вона такою, про яку мріяли покоління українських патріотів – величною і славною.

Розпочата в 2014 році  війна проти України, москалями з якими він відважно боровся, відгукнулася болем в його серці. З тривогою стежив за останніми зведеннями з російсько-українського фронту. Записав «Звернення стрільця УПА Івана Сича – «Касіяна» до українських військових. З кожної пенсії перераховував кошти на потреби українського війська. А у снах - воював з кгбістами,  відбивався від "кракусів" – так він називав польських бойовиків, які нападали на українські села Холмщини. Минуле не відпускало його до кінця життя.

За ті майже тридцять років, відколи повернувся на Батьківщину встиг зробити багато. Був небайдужий до того, на якому ідейно - історичному фундаменті будується держава Україна. Ідеї українського націоналіста були його єством. Відважний і запальний, твердий у своїх намірах і переконаннях, твердий у вірі в перемогу української нації з її найбільшим ворогом. Усвідомлював, що в боротьбі здобувається воля України, яку любив понад усе. Протягом свого довгого і нелегкого життєвого шляху жертовно служив Україні. Помер стрілець "Касіян" на Різдво 8 січня 2017-го, маючи 93 роки. Пам’ять про Івана Сича житиме завжди в поколіннях захисників України.

 

Література

Межва Л. Спогади воїна УПА: сокальчанина, уродженця с. Войславичі Івана Сича, котрий десять років відбув у польських в’язницях /Леся Межва //Голос з-над Бугу.- 2017. - 19 січ.

Межва Л. «Побожні католики відрізали вуха, вибирали очі. І за що? За те, що українці, як і вони, хочуть мати свою державу?»: інтерв’ю з воїном УПА //Країна.- 2016.- № 6.- 11 лют.- С.37 -41.

Проць О. Батьківщині вірний до загину: Іван Сич – політв’язень //Голос з-над Бугу.- 2011.- 14 жовт.

Проць О. Молодість – героїчна і ув’язнена: [про книгу Івана Сича «Трагічне і правдиве»] //Голос з-над Бугу. - 2009. - 22 трав.

Проць О. Твердий як криця: [Іван Сич] /Оксана Проць //Голос з - над Бугу .- 2014. - 23 січ.

Сич І. Приємна несподіванка: на моє 90 - ліття //Голос з - над Бугу.- 2014. - 6 лют.

Сич І. Стрілець «Касіян» голоситься слухняно на наказі: наш перший бій з більшовиками //Голос з - над Бугу.- 1998. - 23 черв.

Сич І. Це була зрада: розповідь про один бій з большевиками /до 50-річчя створення УПА //Голос з-над Бугу. – 1992 .- 16 трав. 

Сумуємо і пам’ятаємо: про поневіряння у польських в’язницях майже рік тому розповідав політв’язень Іван Сич, а 8 січня 2017 його не стало /Спілка політв’язнів Сокальщини //Голос з - над Бугу. - 2017. - 19 січ. 

Інтернет- ресурс

Іван Сич – «Касіян»: «Такої партизанки, як наша українська»: [Електронний ресурс ] - Режим доступу: https://localhistory.org.ua/texts/interviu/ivan-sich-kasiian-takoyi-partizanki-iak-nasha-ukrayinska-svit-ne-znav/

Іван Сич [Електронний ресурс.- Режим доступу: https://livehistory.org.ua/eyewitnesses/c92be064-f98c-4612-b5a0-f3b4bfc2804c

 

 

З легіону крилатих: Петро Саноцький

Визначною особистістю серед борців за волю України у 20-30-х роках на Сокальщині був Петро Саноцький – постать яскрава і неординарна. Народився в селі Тартаків 5 лютого 1904 року. Навчався в місцевій школі, тоді в Сокальській гімназії, згодом закінчив теологічний факультет Львівського університету, магістр теології, здобув вчену ступінь доктора права.

Був активістом і великим патріотом в м. Сокалі. У Сокальській гімназії організував товариство «Пласт» і «Сокіл», по селах повіту читав лекції. Численні тодішні «акції» Петра Саноцького: — побудова української захоронки для дітей, враз із приміщенням для Сестер Служебниць у Тартакові, помічними силами юнаків, що їх зорганізував, навчав і виховував Петро Саноцький (він і надалі залишився «опікуном цієї захоронки»): — вицементування таким самим «шарварковим» способом, з ініціятиви і під наглядом Петра, могили українському Незнаному Воїнові в Тартакові; в цій почесній праці брали участь між іншим тодішні учні і студенти — Петро Гудим, Іван Бойко, і інші; — зорганізування «чоти наколесників» з молоді Сокальщини, що організованим порядком вибиралася щороку літом на славнозвісні народні здвиги на Білій горі на Підлиссі (Золочівщина) у стіп могили-пам'ятника в честь пробудителя Галицької України о. Маркіяна Шашкевича.

Петро, молодий і завзятий, був організатором і душею української молоді, пориваючи всіх за собою своїм запалом, ідейністю, революційним патріотизмом. Член молодіжної організації «Пласт», він став провідником і організатором сокальського куреня «Крилаті». Коли поляки заборонили молодіжні українські організації,  Саноцький без вагань включився в революційну діяльність УВО, пізніше ОУН, був серед провідних довоєнних їх членів і з тих позицій впливав на молодь. Зі старшими юнаками проводив військовий вишкіл, спрямований до визвольних змагань, давав друзям читати підпільні видання УВО та ОУН. Був кандидатом на пост референта пропаганди Крайової команди.

Важливе місце в його активній діяльності посідав спорт. Значущим був його вплив на спортивне життя Сокальщини. Коли поляки заборонили організувати "Сокіл", "Луг" і "Пласт", Петро виступив з ініціятивою творити по всіх селах спортивні гуртки відбиванки (волейбол) і цей вид спорту став справді масовим, а під його покришкою продовжувалася організаційна і вишкільна праця з сільською молоддю. А взимку організував "лещатарів", себто лижв'ярів. Вже після війни відродження волейболу почалося саме в Тартакові, в пам’ять про Петра Саноцького.

В роки Другої світової війни, коли вже німці відступали, а на західні українські землі знову прийшла радянська окупація, почалися арешти українських політичних і громадських лідерів, які змушені були втікати з України. Петро Саноцький подався на захід та був схоплений та закатований польськими шовіністами у другій половині липня 1944 року. Через 50 років знайдені його останки і перезахоронені у рідному Тартакові. Місцевій школі присвоєно ім’я патріота, організатора і вихователя молоді Петра Саноцького. Біля школи постав величний пам’ятник йому. Там проводяться вшанування його пам’яті.

Про Петра Саноцького написано чимало, та найповніше розкрито його життя і діяльність, краєзнавцем і поетом з Тартакова Володимиром Полянчуком в поемі «Орел сизокрилий»

Отакий він у вашій уяві,

Весь в ідеї, нескорений весь.

В ореолі звитяги і слави

Він підтримував нації честь.

 

Рекомендована література

Гук С. Орел Сизокрилий: [Петро Саноцький]  /Самуїл Гук //Надбужанщина: істор.- мемуарний зб. Т.1. – Нью-Йорк – Париж – Сидней – Торонто: Об’єднання Надбужанців, 1986.- С.839-842.

Мулька І.Петро Саноцький постав у пам’ятнику: в с. Тартаків //Голос з-над Бугу.- 2004.- 16 лист.

Мулька І. Щоб не згасла пам’ять про Петра Саноцького: визначна постать в історії Сокальщини) //Голос з-над Бугу.- 2000.- 2 черв.

Петро Саноцький (1904-1944) // Місто над Бугом: у світлі історії та спогадів /упоряд. Ярослав Підкіпняк.- Сокаль: Сокал. районна друкарня, 2021.- С.228.

Полянчук В. «Орел сизокрилий»: поема- посвята Петру Саноцькому //Голос з-над Бугу.- 2024.- 1 лют.

Порташ С. Вшанували славного сина Тартакова: (Петра Саноцького) //Голос з-над Бугу.- 2014.- 27 лют.

Саноцький Петро //Сокальщина. Книга пам’яті України. 1914-1990 / упоряд. Богдан Нечай.- Львів: Край, 2010.- С.433.

Сокальському волейболу – 80 /упоряд. Роман Новацький .- Сокаль: Вісник, 2005.- 48 с.

 

Колиска древніх літ - Сокаль

(до 600 річчя з часу надання м. Сокаль магдебурзького права)

Магдебурзьке право - феодальне міське право, за яким міста звільнялися від управління й суду феодалів. Воно закріплювало право міських станів - купців, міщан, ремісників, встановлювало порядок обрання і функції органів самоврядування, регулювало торгівлю, опіку, успадкування, визначало покарання за окремі види злочинів.

Назва права походить від саксонського міста Магдебург, хартія якого на самоврядування була зразком для одержання привілеїв такого роду. Найдавнішою серед магдебурзьких актів була грамота архієпископа Віхмана 1188 року.

Сокаль вперше згадується у документах 1098 року як Всеволож. Перша згадка під сучасною назвою датована 1377 роком як одне із міст Белзького князівства. Перші історичні згадки про Сокаль пов’язані з періодом, коли західні землі Київської Русі перебували під владою мазовецьких князів. Сокаль вперше згадується в історичних джерелах від 1411 року у привілеї, виданому того року князем Зимовитом місту Буську, зазначається: у Сокалі 15 серпня 1411 року Зимовит, князь мазовецький, дає Миколі Шеретові «війтівство в Буську на праві магдебурзькому», В 1424 році той же князь Зимовит видав привілей про переведення Сокаля із староруського права міського самоврядування на магдебурзьке й продав війтівство в ньому разом з чотирма ланами (близько 120 моргів) землі, лазнею та половиною різницьких, пекарських і шевських яток якомусь краківському міщанинові Миколі Шональсу за 150 гривен. Переведення Сокаля на магдебурзьке право мало на меті підтримати в міському самоуправлінні шляхетсько - католицькі елементи.

Воно дозволяло осілим тут міщанам рубати в навколишніх лісах дерева на будівельний матеріал і на дрова, ловити вудкою рибу в Бузі, але за умови, щоб в околиці однієї милі від міста не було жодної корчми.

Напевне, вже тоді Сокаль був помітним укріпленим містом, розташованим на лівому березі Західного Бугу. Він мало чим відрізнявся від інших феодальних міст того часу. В центрі Сокалю височіли мури замку. Міщани повинні були годувати гарнізон замку, постачати для нього зброю, одяг, паливо, безкоштовно ремонтувати шляхи. Різного роду феодальні повинності, в тому числі і ярмаркове, шляхове, мостове мито, тобто праця тисяч людей,— все це йшло до замку. Серед міщан тодішнього Сокалю переважала біднота. В королівських реєстраціях такі люди значаться як комірники, паркетники, гультяї (неосілі селяни). Крім замку, сокальські міщани примушені були сплачувати різні податки міському самоврядуванню (ратуші). Злиденним було життя і передміщан — прошарку міської бідноти, що мешкала на околиці міста.

Кільце стін не давало місту можливості розростатися в ширину. Проте поступово навколо цих стін виникали передмістя.

Сокаль не мав повного самоврядування, хоч йому й було надане магдебурзьке право. Управління було поділене між містом і представниками князівської влади. Постійна боротьба між містом і феодалом мала певний вплив на специфіку міського самоврядування. На чолі всієї влади в місті офіційно стояв феодал, представник мазовецьких князів. Верховним органом міського управління була міська рада, очолювана бургомістром. Місто мало право щороку обирати бургомістра, лавників і двох «райців» — католиків і православних.

Коли 1424 році Сокаль отримав Магдебурзьке право, а у 1462 році навколо нього утворено Сокальське староство, до якого увійшли такі села як Старгород, Угринів, Варяж, Скоморохи, Тартаків, Спасів, Переспа, Зубків, Шпиколоси та чимало інших. Однак, вже 1519 року відбулась сумнозвісна битва під Сокалем в ході якої війська Костянтина Острозького зазнали поразки від татар, а саме місто було повністю знищено.

Але, татарське спустошення не припинило існування міста. Вцілілі мешканці Сокаля закладають нове місто, уже на правому березі Бугу, який вважався більш неприступним для татар, ніж лівий, на якому і знаходилось старе місто. Хоча, як засвідчила подальша історія, зміна берегів не дуже вберегла Сокаль від подальших татарських набігів, та все ж місто продовжувало існувати. А вже в 1594 році знову увійшло в історію як місце остаточного рішення православних єпископів йти на унію з Римом.

У XV-XVIIІ ст. Сокаль належав до Белзького воєводства і був центром староства.

У другій половині XVII–XVIIІ ст. місто переживає занепад, і лише після входження його до складу Австрії (Сокаль із навколишніми селами став називатися дистриктом) починає поступово відроджуватися.

На початку XIX століття в Сокалі існувало ряд майстерень. Так, в 1811 році австрійські власті зареєстрували тут такі кустарні промисли: майстерню для дублення шкіри, гуральню, на якій працювало 12 робітників, ткальню з 7 робітниками по виготовленню шовкових тканин, ткальню з 10 робітниками по виготовленню полотна. Діяла також гончарна майстерня з 7 робітниками, миловарня, позументна майстерня.

Магдебурське право було скасовано у Києві в 1835 році. Воно, як і в інших містах Галичини, анулювало, перш за все, існуючу місцеву самоуправу, мало відверто виражений антиукраїнський характер і не відповідало поглядам та життєвим потребам корінного сокальського міщанства. Крім того, магдебурзьке право запобігало упадку міст, сприяло розвитку торгівлі, проте супроводжувалося посиленням позицій іноземців, які масово поселялися на території Сокаля і деяких інших міст й добивалися обмеження національних, релігійних і соціальних прав українців.

Використані матеріали:

1.         Вашків І. Початок експансії /І. Вашків // Сокаль і Прибужжя (1377-2000): історико-краєзнав. нарис. - : Каменяр, 2000.- с.11-13.

2.         Голубець М. З історії міста Сокаля /Микола Голубець /Надбужанщина: істор.-мемуар. зб. т.1. – Нью-Йорк – Париж – Сидней – Торонто: Об’єднання Надбужанців, 1986. – с.166.

3.     Черкас Б.В. Сокальська битва 1519 [Електронний ресурс] URL: http://www.history.org.ua/?termin=Sokalska_bytva_1519 (останній перегляд: 06.03.2024)

4.         Міста і села України: Сокаль [Електронний ресурс].- Електрон. текст. дані.- Режим доступу: http://historytv.at.ua/index/sokal/0-686

Мандруємо Україною: Сокаль [Електронний ресурс].- Електрон. текст. дані.- Режим доступу: https://ukrmandry.com.ua/index.php?id=797