Богдан
Стефанишин
(2.10.1913
- 1986)
Історія Сокальщини — це
не лише дати й події, а передусім люди, які пронесли славу рідного міста через
десятиліття й океани. Постать Богдана Стефанишина є унікальним прикладом того,
як талант гартувався у вогні війни, а щире патріотичне слово зцілювало душу.
Ранній розквіт на берегах Бугу
Богдан народився у Сокалі
2 жовтня 1913 року. Його хист до слова проявився надзвичайно рано — перші вірші
хлопець почав писати ще 12-річним підлітком. Навчаючись у Сокальській гімназії,
він був активним учасником літературного життя, а у 1934 році успішно склав тут
іспит зрілості.
Юність Богдана була
сповнена праці: щоб отримати освіту, він давав лекції учням міських шкіл,
буквально виборюючи своє право на знання. Його перші творчі кроки пам’ятають
сторінки сокальської газети «Голос з-над Бугу» та львівського часопису
«Назустріч». Згодом, уже вчителюючи на Холмщині та готуючись до матури в Холмі
(1940 р.), він продовжував фіксувати у поезії подих епохи, що невблаганно
котилася до війни.
Рятівник молоді та дивізійник
Початок 1940-х став для
Стефанишина часом важких випробувань. Богдан після повернення до Сокаля в 1941
році, спершу працював референтом виховання молоді в «Будинку культури», а
згодом за намовою Степана Ріпецького, тодішнього тимчасового старости міста
Сокаля, працював в уряді праці та старався допомагати нашій молоді, щоб її не
забирали до Німеччини.
Коли не було кращої
альтернативи, Богдан вступив у ряди 1-ої української дивізії «Галичина», у
рядах якої перейшов багато різних труднощів. В 1945 році був під час налету
аліянтських літаків тяжко поранений і понад рік пролежав у різних шпиталях
Баварії, аж до травня 1946 р. Того ж дня був офіційно звільнений з полону в
місті Інґольштаті. Дальше його життя пливло із струмом всієї української
еміграції. Для Богдана це не був просто військовий обов’язок — це була боротьба
за ідею.
«Шолом і квітка»: голос пам’яті
Довгі роки еміграції у
Філадельфії Богдан присвятив вихованню сина та літературній праці. Лише у 1984
році, завдяки меценатській підтримці, у Торонто побачили світ дві його знакові
збірки:
«Шолом і квітка» — книга-ремінісценція, присвячена
полеглим побратимам-дивізійникам. У назві закладено глибокий гуманістичний
зміст: поєднання суворої воєнної дійсності та нев’янучої любові до життя.
«Патріярхові України» — збірка, присвячена духовній
величі Йосифа Сліпого.
Його поезія друкувалася у
найавторитетніших виданнях діаспори: «Краківські Вісті», «Америка», «Вісті
Комбатанта» та бюлетень «Надбужанська Земля».
Громадянин, що став поетом
Дослідники зазначають: за
своїм характером Богдан Стефанишин був насамперед громадянином - суспільником,
а вже потім поетом. У його віршах «Народ наш жде», «І наш край — Вифлеєм»
проривається палке почуття любові до України та вірність її провідникам.
Творчість нашого земляка
пронизана глибокою вдумливістю та ніжною лірикою. Навіть у найтяжчі хвилини на
чужині він залишався вірним сином своєї «малої батьківщини» — Надбужжя.
Сьогодні його збірки є пам’ятником не лише автору, а й усім українцям, які попри
рани й еміграцію, не дали згаснути вогню нашої культури. Саме йому ми
завдячуємо піснею про Сокаль.