Дмитро
Штикало
(7.11.1909-4.11.1963)
7 листопада 1909 року на Сокальщині, у селі Ільковичі, народився чоловік, чиє ім’я стало синонімом незламності. Дмитро Штикало — постать, яка поєднала у собі талант тонкого літератора та залізну волю революціонера. Його життя — це літопис боротьби за незалежність, написаний і пером, і власною долею.
Гартування
духу: від гімназії до «Берези Картузької»
Шлях
патріота розпочався у стінах Сокальської гімназії, а політичного апогею сягнув
під час навчання у Львівському університеті. В умовах польської окупації
Штикало не шукав компромісів: він вступив до ОУН, ставши головою Союзу
українських студентських організацій та членом Крайової Екзикутиви.
За відданість ідеї платив свободою. У 1932 році — перший арешт, а з 1934 по 1936 роки — ув’язнення у сумнозвісному концтаборі Береза Картузька. Саме там, за колючим дротом, народилася його славетна поема «Дума про Березу Картузьку». Твір, що змальовував неймовірну стійкість побратимів, в’язні знали назубок, а в рукописах він розлітався всією Західною Україною. Лише у 1941 році поема побачила світ друком у рідному Сокалі.
Хрест
і Меч: ідеологія опору
Згодом
Штикало свідомо «вбив у собі поета», аби дати простір гострій публіцистиці. У
1937 році з-під його пера вийшло есе «Над небом сяє хрест меча». Автор
обґрунтував пророчу тезу: найбільшими ворогами більшовизму є християнство та
націоналізм.
Цитуючи
митрополита Андрея Шептицького, Дмитро Штикало наголошував, що комунізм — це
передусім боротьба проти Бога, а захист нації є священним обов'язком. У цьому есе Дмитро Штикало полум’яно
закликає: «Хрест і меч — символ Церкви і Нації! Хрест — що є мечем, меч — що є
Хрестом! Хрест меча — ось гармонія і синтеза християнізму і націоналізму. По
дорозі до здійснення свого історичного післанництва Україна мусить виконати,
між іншим, одне важке й далекосягле своїми наслідками завдання: знищити
більшовизм. І нема найменшого сумніву, що це якраз і передусім — завдання
України, а не чиє інше».
Його заклик до «гармонії Хреста і Меча» став ідеологічним дороговказом для
цілого покоління борців.
Голос підпілля та еміграція
У
роки Другої світової війни Дмитро Штикало тримав інформаційний фронт. Він
працював на підпільній радіостанції ОУН «Самостійна Україна» на Сколівщині.
Радіомовлення кількома мовами (англійською, французькою, німецькою) доносило
світові правду про боротьбу УПА проти двох окупантів — нацистського та
радянського.
З
наближенням військ Червоної армії Дмитро Штикало змушений був емігрувати.
Спочатку опинився у Франції, де став співредактором газети ОУН «Українець —
Час» (1951 рік), яка виходила друком у Парижі. Тоді ж українська студентська
громада в Іспанії організувала на Національному радіо країни українське
мовлення, яке транслювало свої радіопередачі і на Україну. Редакцію очолив
Дмитро Штикало.
Свою
журналістську та ідеологічно–пропагандистську діяльність він продовжив у
виданнях ОУН «Визвольний шлях» (Лондон), «Шлях перемоги», «Український
самостійник» (Мюнхен). Його публіцистичні статті залишаються актуальними і
тепер. Зокрема, це стосується такого чинника, як розбудова Незалежної України
(передусім, духовна).
Пам’ять Прибузької землі
Серце
великого патріота зупинилося 4 листопада 1963 року в Мюнхені. Проте його слово
повернулося додому. У 2014 році Сокальська міська рада посмертно присвоїла
Дмитру Штикалу звання «Почесний громадянин Сокальського району».