Ярослав Кортко
(3.07.1948
– 9.09.2008)
Бувають
постаті, чиї імена стають нерозривними з назвою рідного краю. Коли ми кажемо
«Прибужжя», «Сокальщина», «Сокілград», у пам’яті багатьох мешканців нашого
району одразу постає він — Ярослав Кортко. Композитор, поет, журналіст і
невтомний збирач народних скарбів. Людина, чий голос протягом десятиліть був
камертоном культурного життя нашої громади.
Тернистий шлях до музики
Ярослав
Васильович народився 3 липня 1948 року в селі Теляж (Ланкове) у простій
селянській родині Софії та Василя Кортків. Доля не була до нього надто
ласкавою: вже у два роки хлопчик залишився півсиротою, втративши батька. Важке
повоєнне дитинство загартувало характер, але не очерствило душу.
Після
початкової школи в Лещатові та навчання в Червоноградському інтернаті, Ярослав
пройшов школу життя на Сокальському заводі хімволокна та в лавах армії. Проте
музика, що жила в ньому змалечку, вимагала виходу. Здобувши вищу освіту за
спеціальністю «хоровий диригент», він присвятив себе служінню мистецтву:
працював завклубом у Боб’ятині, а згодом — художнім керівником будинку культури
в рідному Теляжі.
Журналістське перо та
«Голос Сокальщини»
Талант
Ярослава Кортка був багатогранним. Його слово було таким же влучним, як і
мелодія. Почавши як дописувач районної газети «Вперед» (нині — «Голос з-над
Бугу»), він згодом професійно опанував фах журналіста у Львівському
національному університеті ім. Івана Франка.
Багато
років мешканці району впізнавали його за неповторним тембром. Працюючи
редактором Сокальського радіо та на радіо «Сокаль», він став справжнім «Голосом
Сокальщини». Його репортажі та передачі завжди дихали любов’ю до рідного краю.
Душа літературного
«Колосу»
Особливе
місце в житті митця посідало літературно-мистецьке об’єднання «Колос». Ярослав
Кортко став однією з ключових постатей цього союзу. Його творча діяльність
розвивалася у кількох напрямках.
Музичне
оформлення поезії: Він мав унікальний дар «чути» музику в чужих віршах. Його
співпраця з Петром Гоцем та Мироном Гавришкевичем подарувала нам безсмертні
пісні. Музика до вірша «Кобзар» Гавришкевича стала справжньою класикою місцевої
сцени.
Гімн
рідному місту: Вірш Кортка «Мій Сокілград, мій соколиний край…» став одним із
символів об’єднання та всього району.
Фольклористика:
Ярослав Васильович усвідомлював, що народна пісня — це коріння нації. Він
невтомно збирав та записував фольклор Сокальщини, рятуючи від забуття безцінні
скарби нашої автентики.
«За
синій Буг летять пташки...» — писали про його спільну працю з колегами. І сам
він був як той птах, що присвятив свій спів небу над рідним Бугом.
Останній акорд
20
липня 2008 року у с. Поториця відбувся його останній творчий вечір. Він був
сповнений енергії, мріяв написати ще сотні віршів та пісень. Але 9 вересня того
ж року серце «Співця Прибузького краю» раптово зупинилося.
Ярослав
Кортко спочиває на новому цвинтарі в Сокалі, але його голос продовжує звучати.
Він звучить у записах радіоефірів, у піснях, що виконують місцеві колективи, та
в рядках альманаху «Соколиний край». Митець пішов, але залишив нам свій
Сокілград — оспіваний, мелодійний і вічно живий.